Революція Гідності об’єднала українськомовну частину нашого народу з російськомовною. З ініціативи Путіна абсолютно в усіх громадян України прокинулася ненависть до сфашизованої Росії. Герої, що гинуть за український Донбас, нічим не відрізняються від воїнів УПА. Може, тим, що серед них є безліч російськомовних “бандерівців”. Жодна літературна творчість, політична й мудра аргументація не змогли б зробити те, що з нашою Вітчизною вчинив Путін. Він збройно з’єднав два крила нашої землі — Схід і Захід. Україна злетіла, і її побачив світ.

Майдан — подія загальноєвропейського чи навіть світового значення. Відкрився раніше незнаний на Заході європейський народ, який до того вважали підкореною сусідніми державами колонією, народ із високою національною самоідентичністю, духовністю, стражденною історією, присутність якого впливатиме на формування політичного й економічного життя всього континенту. Я закликав на Майдан за рік до його початку. Я вірив, що він буде, але події 2014 року перевершили мої найсміливіші сподівання.

Я завжди мріяв про нашу політичну незалежність. Уже за часів горбачовської перебудови не просто прагнув, а твердо й відверто боровся за самостійність України, за вихід УРСР із Російської імперії. 16-літнім я перебував два місяці (квітень—травень) 1945 року в УПА. А соціальна справедливість — моя головна ідея, взята з творів молодого Івана Франка, у свідомості обернулася на пристрасть боротьби за самостійну Батьківщину. 1988 року зрозумів остаточно, що тільки в незалежній Україні можлива соціальна гармонія, бо національна держава — це родина, в якій багаті повинні дбати про бідних.

Але на практиці патріотичні вожді виявилися не здатними об’єднатися навколо української самостійності. Особисті амбіції дисидентів, егоїстичні характери партійних лідерів довели країну до того, що влада опинилася в руках агента Кремля, злодія і невігласа Януковича. Він же планував поступово перетворити наші землі на губернію Росії. А коли народ повстав, зек утік до свого господаря, а той вирішив зруйнувати Україну як державу і як націю.

Знищені Януковичем Збройні Сили України несподівано й міцно сформувалися в боротьбі проти неоголошеної, але давно підготовленої війни Путіна проти нашої країни. Це знак, що 20 років української державності не минули дарма. Її ніхто вже не зуміє прив’язати до відновлюваної імперії “старшого брата”. Народ, який був нацією в Київській Русі, в Козацькій державі, за часів УНР, постав знову на Майдані національною родиною серед західних країн. Про Україну, яку шанує світ, у якій бачить свого оборонця Європа, я не мріяв, але з такою Батьківщиною хотів би побути ще на цій землі.

   Я підтримував Петра Олексійовича Порошенка на президентських виборах і тепер також це роблю. Закликаю не до Майдану, а до згуртування навколо Президента. Російсько-українська війна, спланована відновлювачами царсько-радянської імперії, організована й розпочата за допомогою Партії регіонів та агента Кремля Януковича, впала на плечі Порошенка, як скеля, ще до того, як він став Главою держави. Знав, який тягар йому доведеться нести, але не злякався. Я погодився стати його довіреною особою і не шкодую з цього приводу. Він вирішив спільно працювати з Віталієм Кличком, отже, визнав, що потребує допомоги. Його послідовно прихильне ставлення до Арсенія Яценюка також свідчить про усвідомлення своєї президентської служби не як вождівської діяльності, а як співробітництво, єдиномисліє з досвідченими видатними державниками.

   Зовнішня і внутрішня політика Порошенка сформована на двох вимогах Майдану. Перша вимога: Україна домагається членства в Європейському Союзі і в НАТО. Друга — в нашому господарстві має бути знищений канцерогенний мікроб корупції, а в гуманітарно-ідеологічній сфері — москвоцентризм. Думаю, що наш вступ до Альянсу не може відкладатися на невизначений час, заява нашої країни про вступ до НАТО не може пов’язуватися з економічним чи будь-яким іншим успішним розвитком нашої державності, не може залежати від вступу до ЄС. Польща найкращий приклад: спочатку НАТО, а потім ЄС. Деякі наші політики знають, що для путінської Москви приєднання України до Північноатлантичного Союзу — це смертний переляк.

Вони намагаються доводити, що наша армія не готова до вступу в Альянс. Але це неправда, адже наші військові продемонстрували, що не тільки за своїм духом, а й за мистецтвом користування зброєю дорівнюють будь-якій армії натівської держави.

Згадую, восени 1992 року як голова Комісії у закордонних справах Верховної Ради з дозволу Президента Л. Кравчука я зустрівся в Зальцбурзі з Генеральним секретарем НАТО Манфредом Вернером. Запропонував йому розпочати переговори з Києвом про приєднання України до Північноатлантичного договору. На що він відповів: “Україні ще не час думати про вступ до НАТО. А чи Ви думаєте, як буде на це реагувати Москва?” Дав зрозуміти, що Альянс для нас — заборонена зона. Тепер знову чую, але від іншого німця — міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайєра про те, що для нас не настав ще натівський час. Президент Чехії пан Земан також виступає проти такого союзу. Чеський народ назвав його зрадником Праги і слугою Кремля.

Це наука всім політикам Європи, а для нас — радісний знак поклику до Альянсу, що йде від західних народів. Сподіваюся, цей заклик іде і від німців. Мене дивує заява міністра закордонних справ України: “Вступ України до НАТО не на часі”. Думаю, слова Петра Порошенка про те, що нам треба відкласти вступ України до НАТО демобілізує народ.

Звертаюся до пана Президента: спитайте через референдум свій народ, чи прагне він приєднатися до НАТО вже сьогодні, чи далі роздумуватимемо про це найважливіше для України питання.

   Ми вже втратили 20 літ на роздуми, можна нам чи не можна приєднатися до НАТО. Кожен такий втрачений рік чи навіть день — це перемога нашого ворога. У людському розумінні мирних рівноправних взаємин між Україною і Росією ніколи не було і не буде доти, доки Україна не стане членом НАТО. Заява нашого народу про вступ до НАТО вже написана кров’ю Небесної Сотні і знову пишеться кров’ю тисяч убитих за волю України на Донбасі. Київ повинен підписати ту заяву не у майбутньому, а тепер, коли столиці і народи Заходу зрозуміли, що Україна — їхній надійний захист від путінського фашизму.

   Рабська свідомість українського народу зникла, згоріла у вогні війни на Донбасі. Якби тої трагедії не було, ми не вимагали б сьогодні від нашої влади вирвати російськомовну сторінку з наших паспортів. Коли нація починає виховувати й контролювати свою владу, значить, вона перестала бути рабом. За путінською великодержавною пристрастю, Україна, як народ і держава, має бути знищена. Путін прагне відновити Радянську імперію, тому він вирішив збройно завоювати Крим, Донбас, а далі і всі українські землі. Російськомовні громадяни нашої країни, які взяли зброю і захищають свою Батьківщину, — це велика несподіванка для полковника КДБ, фашиста і гнобителя. Адже незаперечний факт: у наших Збройних силах, які воюють на Донбасі за Україну, є тисячі громадян України та інших країн. Хіба це армія націоналістична?

Ні, це армія патріотична! Військо різних народів, що виступає проти путінського режиму під українським прапором. Це знак того, що наш націоналізм, як послідовний носій правди і свободи для України і для інших народів, перемагав і перемагатиме різні прояви фашизму.