Оскільки народ посилено обговорює ідею введення воєнного стану, а оточення Порошенка не менш завзято переконує народ у неприпустимості такого кроку (мовляв, у такому разі МВФ не видасть черговий кредит), не можу не вставити й свої п’ять копійок під рубрикою «Ліквідація неписьменності».

Між введенням воєнного стану та кредитами МВФ чи одержанням воєнно-технічної допомоги з-за кордону немає жодного зв'язку. Аб-со-лют-но. Воєнний стан - це правовий режим і не більш того (при цьому треба розрізняти воєнний стан і оголошення війни - між ними також нема нічого спільного окрім, хіба, процедури проголошення).

Воєнний стан означає, що, по-перше, у державі запроваджуються механізми управління, необхідні для організації ефективного усунення загроз національній безпеці - наприклад, створюється єдиний центр керування військами на чолі з начальником Генерального Штабу, спрощується процедура закупівлі товарів і послуг для потреб збройних сил та інших військових формувань, може бути оголошена мобілізація, а на звільнених територіях, де розбіглись проросійські органи місцевого самоврядування, може бути введена військова адміністрація.

До речі, та ж мобілізація може бути оголошена тільки в разі введення воєнного стану. Цитую п.20 ч.1 ст. 106 Конституції України: Президент України «приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України». Тобто, мобілізація напряму пов’язана з введенням воєнного стану. І це логічно, оскільки мобілізація допускається лише в разі загрози нападу або іншої небезпеки державному суверенітету. Але якщо така загроза є, то перший обов’язок Президента – негайно запровадити відповідний правовий режим, що йменується воєнним станом. Через це Указ Президента України від 14.01.2014 №15/2015 про оголошення часткової мобілізації без введення воєнного стану – це, насправді, підстава не для мобілізації, а для імпічменту.

По-друге, воєнний стан означає можливість законного обмеження прав і свобод громадян та тимчасовий відступ від положень Конвенції з прав і основоположних свобод людини. Підкреслюю – не обмеження прав і свобод, а можливість такого обмеження у разі необхідності вжити термінові заходи, спрямовані на забезпечення національної безпеки.

Наприклад, можна без рішення суду вилучати у громадян та підприємств для потреб оборони автомобілі, інше майно з наступним (після припинення воєнного стану) відшкодуванням вартості. За потреби влада може обмежити пересування певними територіями, ввести комендантську годину й т.п. Про можливе обмеження прав і свобод громадян Україна має повідомити Раду Європи, з цього моменту й до скасування воєнного стану Європейський суд не буде вважати Україну зобов'язаною виконувати настанови Конвенції.

А на сьогодні, в умовах правового режиму мирного стану, Україна зобов'язана виконувати положення Конвенції в повному обсязі, захищати права громадян Мотороли, Захарченка, Губарєва, Пушиліна та відшкодовувати населенню окупованих територій всі збитки, завдані терористами, за рахунок коштів державного бюджету відповідно до ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

До речі, громадяни, які втратили житло (чи хоча б можливість розпоряджатись цим житлом), автомобілі, інше майно на окупованих територіях або майно яких постраждало внаслідок обстрілів цілком можуть розпочати кампанію з масової подачі позовів до держави Україна з вимогою відшкодувати збитки. Бо на окупованих територіях досі діє звичайний правовий режим мирного часу.

Позиватись слід до Державного казначейства через Печерський районний суд м.Києва. Звісно, суд відмовить. Але для позивачів головне – скоріше пройти всі сходини національного правосуддя й звернутись до Європейського суду з прав людини. Оскільки Україна не задекларувала перед Радою Європи відступ від положень Конвенції з прав і основоположних свобод людини, дуже велика ймовірність, що Європейський суд зобов’яже Україну відшкодувати скаржникам вартість майна, втраченого або пошкодженого на окупованих територіях.

Я вже не кажу про тисячі вантажних автомобілів, які без будь-яких законних підстав (бо наразі діє правовий режим мирного часу!) представники влади примусово відбирають у підприємців згідно з мобілізаційними приписами та про відшкодування моральної шкоди сім’ям загиблих. Тут також є прекрасні судові перспективи.

Цитую Закон: «Відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом».

Свого часу Європейський суд присудив Мирославі Гонгадзе 100 тисяч євро за загиблого чоловіка, оскільки дійшов висновку, що Україна не вжила заходів для його захисту та ефективного розслідування вбивства. Чим ті 30 осіб, які загинули в Маріуполі від російських «Градів», гірші за Гонгадзе? Якщо Порошенко стверджує, що мав місце теракт – нехай держава й платить. По 100 тисяч євро. За кожного. А Порошенко потім нехай стягує ці гроші зі своїх партнерів по переговорах, яких він називає керівниками ДНР і ЛНР.

Отже, висновки. Воєнний стан – це правовий режим, який дозволяє тимчасово обмежувати права та свободи громадян і передбачає запровадження комплексу адміністративно-управлінських заходів, необхідних для відвернення загрози й забезпечення національної безпеки.

Звісно, воєнний стан в Україні треба було вводити негайно при появі перших ознак загрози суверенітету та територіальній цілісності України – для цього цей правовий режим, власне, і призначений. Цього досі не зроблено, оскільки, сказавши «А», слід говорити «Б» й всі інші букви абетки. Зокрема – називати агресора по імені. Але в такому разі наступного ж дня рахунки Липецької кондитерської фабрики будуть арештовані, а Петро Олексійович втратить 15%-ву знижку при закупівлі електроенергії в Росії з метою наступного перепродажу українцям. Тож «Мінські угоди» з бойовиками про розчленування України – то, насправді, лише верхівка айсберга.