Сьогодні, 29 січня Україна вшановує пам’ять студентів, котрі у 1918 році ціною власного життя зупинили більшовицькі загони і затримали наступ агресора. Завдяки цьому геройському вчинку молодій українській державі вдалося евакуювати урядові установи, організувати оборону в ситуації, коли армія була фактично відсутня. За кілька днів до бою під Крутами Центральна Рада ухвалила IV Універсал, яким було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Радянська Росія на чолі з Леніним поставила ультиматум молодій українській державі і розпочала агресивний наступ.

Події далекого 1918 року мають багато подібного із сьогоденнями. Так само, як і тоді, точилася жорстка боротьба між українськими політичними силами на фоні фактичної війни. Частина політичної еліти намагалася не бачити цієї війни навіть тоді, коли більшовицькі війська стояли вже під Києвом. Надто мало уваги приділялося забезпеченню армії та створенню умов її належного постачання. Так само, як і зараз, першими на оборону держави стали прості громадяни, котрі йшли у бій перш за все не за владу, до якої було багато зауважень, а за Українську державу.

Сьогодні маємо згадати і вшанувати наших герої, а також зробити важливі висновки. Україна виграє тоді, коли перебуватиме в єдності, коли кожен політик відчуватиме відповідальність перед народом і всі разом забезпечуватимуть оборону своєї держави. Ми повинні відродити успішну економіку навіть у складний воєнний час, бо від цього залежить здатність України вижити. Ми маємо звернути увагу на відродження аграрного сектору, бо він дає економічну основу для перемоги. Ми повинні забезпечити належний захист нашим добровольцям і військовим, бо вони вже зараз воюють. Весь український народ, від політика до високопосадовця, повинен розуміти, що зараз оборона і захист України — це спільна справа близька нам, українцям, бо тільки ми самі здатні захистити своє право жити у незалежній, суверенній та заможній Україні.

Слава Україні!