Арешт Ахтема Чийгоза, обшук в кримськотатарській телекомпанії ATR - це різні заходи одного плану знищення консолідованості кримськотатарського народу. Для того, щоб кримські татари перестали відчувати себе згуртованими, окупантам в першу чергу необхідно дискредитувати і знищити центри управління і комунікацій кримських татар - Меджиліс, ЗМІ, активістів включно з авторитетними муфтіями.

Зрозуміло, що самі кримські татари не зможуть знайти адекватні способи протидії окупаційній владі. Найбільше в організації спротиву і переформатуванні політичного життя їм мала би допомогти Україна. Загальний напрямок руху у цьому питанні зрозумілий: прийняття законів про статус корінного народу для кримських татар, формування законодавчої бази для створення в Криму кримськотатарської національної автономії, включно з визначенням юридичного статусу Курултаю та Меджилісу кримськотатарського народу, формування в Україні паралельних структур управління соціально-політичними процесами в Криму включно зі структурою Меджилісу, створення кримських осередків в Україні (об'єднання переселенців з Криму навколо наукових, культурно-просвітніх чи будь-яких інших інтересів), заохочення громадян України переселятися з окупованої території шляхом створення відповідних економічних, соціальних та побутових умов (не зважаючи на те, що наразі керівники кримськотатарського руху не готові виступити з закликом про переселення).

Багато що з перерахованого вже можна було зробити. При чому реалізація законодавчих пріоритетів взагалі не вимагає нічого окрім інтелектуального ресурсу і політичної волі.

Але проблема полягає ще й в тому, що і самі кримські татари обрали манеру поведінки далеку від ідеальної в цій драматичній ситуації.

Фактично, перший рік анексії Криму був витрачений на привернення уваги міжнародної громадськості до проблем кримськотатарського народу.

Неефективність цієї тактики полягає в тому, що проблеми кримських татар неможливо вирішити поза розв'язанням проблеми окупації Криму.

А якщо говорити зовсім відверто, то є ще один дискурс вирішення проблем кримських татар - співробітництво з окупаційною владою. І проблема в даному випадку загострюється тим, що така можливість не була відкинута відразу і категорично. 

Контакти з путінською владою початкового періоду окупації дали Путіну підстави думати, що питання лише в ціні. Хоча керівництво кримськотатарського руху фактично негайно опанувало ситуацію, але сам факт існування таких контактів створив в середовищі кримських татар підґрунтя для корозії колабораціонізму. Наявність колабораціоністів вже є і буде величезною перешкодою для формування відповідного міжнародного ставлення до проблеми кримських татар.

Ну, і насамкінець обрана тактика відмови від акцій протесту, яка пояснюється небажанням наражати активістів на небезпеку з огляду на варварське ставлення в РФ до будь-яких проявів інакомислення, хоча є вищою мірою гуманною, але в одночас такою ж неефективною з точки зору нарощування тиску на РФ, як внутрішнього, так і міжнародного.

Боротьби без жертв не буває, а світ не винайшов інших критеріїв оцінки важливості конфліктів, окрім їх гостроти.

На сьогодні РФ має можливість представляти усі інциденти з кримськими татарами в Криму, як відокремлені і неполітичні, які можуть бути розв'язані в рамках російського законодавства і права.

Час спливає, а ефективної стратегії дій в кримськотатарському питанні немає ні в самому кримськотатарському середовищі, ні в українському політикумі.