Неймовірно, якими іноді надіями себе гріє людина. Надія Савченко, яка перетнула нещодавно позначку в 50 днів, повільно вмирає. Медики знають, як відбуваються оці так звані страшні "незворотні процеси", як атрофуються та відмовляють органи, які жахливі збої відбуваються в організмі, гормони, кров, шлунок, печінка, селезінка, кістки...

А я згадав, як улітку 2014 перекладав книжку про Румунію (вона десь незабаром має вийти) Малґожати Реймер. Там є історія про румуна Клаудіу Круліца, несправедливо обвинуваченого польськими карними органами у крадіжці. Він теж пішов на принцип і оголосив голодування. І заморив себе до смерті. Його можна було врятувати – але ніхто цим особливо не переймався. Система демократичної Польщі у 2008 році схавала людину, спокійно спостерігаючи 130 днів за її самознищенням, і потім ніяково знизала плечима. Ну, ви прочитаєте цю історію, якщо захочете. Страшна історія про байдужість системи і малу людину в її жорнах.

І от я щойно прочитав про "незворотні процеси" в організмі Савченко... Клаудіу Круліц помер через 130 свого голодування. Через 10 днів Савченко дійде до середини його терміну. І страшно подумати, що ще сьогодні, ще завтра, навіть через 10 днів щось можна змінити. Але вже, наприклад, числа 15 чи 20 лютого може бути пізно, фатально пізно.

Савченко теж сам-на-сам із байдужістю системи. Тільки тепер за історією Надії Савченко спостерігає весь світ. І нічого не може вдіяти. Нічого. Найточніша метафора України – ця смілива і принципова жінка. Надія вмирає. Надія ще не вмерла.