Загроза сміттєвого жаху висить над столицею дуже давно. Кожен мешканець Києва створює близько 900 кг твердих побутових відходів (далі – ТПВ) на рік, і ці обсяги зростають щорічно, а проблема утилізації не вирішена – всі полігони та звалища переповнені. Хоча проблеми зі сміттям характерні не лише українському мегаполісу – криза з вивезенням та переробкою сміття в Неаполі (Італія) триває вже близько 20 років, коли було зачинено міські звалища. Вивозити міські відходи стало просто нікуди, тому міській владі довелося вивозити сміття до сусідніх країн.

ГО «Публічний аудит» із метою надання практичних рекомендацій керівництву міста щодо покращення ситуації з поводженням з відходами столиці та інформування громадськості про стан у цій сфері дослідило окремі питання утилізації відходів міста Київ.
Куди дівається сміття столиці

Відповідно до інформації Департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА, отриманої на запит ГО «Публічний аудит», щороку в Києві утворюється приблизно 1,5 млн куб. м побутових відходів, що дорівнює приблизно 309 тис. тон. Усе це сміття переробляє переповнений полігон №5 та збудований ще в 1988 році сміттєспалювальний завод «Енергія».

Полігон №5 твердих побутових відходів розміщений в Обухівському районі Київської області у селі Підгірці та призначений для захоронення твердих побутових відходів. Площа полігона — 56,3 га, на ньому здійснюється захоронення до 50% відходів, утворених у Києві.

Усі керівники міста останніх років заявляють про наміри збудувати сміттєспалювальні заводи, у 2007 році було навіть підписано контракт із австрійською енергетичною компанією EVN AG, яка виграла інвестиційний конкурс на будівництво сміттєспалювального заводу біля ТЕЦ-6, однак проект так і не реалізовано, інші об’єкти не збудовано, а столиця продовжує тонути в залишках продуктів власної життєдіяльності.

Сміттєспалювальний завод «Енергія» – один із філіалів ПАТ «КИЇВЕНЕРГО». Нині завод «Енергія» – єдиний працюючий сміттєспалювальний завод у м. Київ. До складу ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» підприємство увійшло в 2001 році. Завод працює цілодобово – по суті, це 4 котли ЧКД «Дукла» виробництва Чехії. Потужності підприємства дозволяють спалювати понад 20% твердих побутових відходів, що утворюються в Києві. Завод також забезпечує теплом 13 об’єктів, які розташовані поблизу, щороку відпускаючи 6-7 тис. Гкал тепла.

Однак вказані об’єкти вже давно не в змозі впоратися зі щорічним збільшенням об’ємів відходів міського життя. Так, 50% ТПВ вивозиться на полігон № 5, 20% – спалюється на заводі «Енергія». Ще залишається 30% відходів, частина з яких вивозиться на інші звалища Київської області та перероблюється на сортувальних лініях приватних підприємств.

Прикладом для наслідування може бути досвід західних країн, зокрема Німеччини, міста Гамбург (з населенням майже таким, як і в Києві), де ще станом на 2008 рік працювало чотири сміттєспалювальних заводи такої ж потужності, як завод «Енергія», та шість сортувальних станцій. Звалищ немає, оскільки відповідно до Європейської конвенції з 2005 року відкритих полігонів у Німеччині не повинно бути взагалі. Усі міські відходи упорядковуються на станціях, що можливо – переробляється, залишки спалюються на заводах. При чому один завод муніципальний, другий — наполовину муніципальний, а два належать приватному власникові. Механізм поводження з відходами відпрацьований у найкращих німецьких традиціях.

Вивезення «золотого» сміття

На ринку вивозу сміття в столиці працюють 7 підприємств, у кожного різні тарифи, оскільки згідно з нормативними документами кожне підприємство розраховує витрати відповідно до наявних ресурсів, а міська влада затверджує такий тариф, який особливо в підприємств не відрізняється.

У 2010 році Київська міська державна адміністрація встановила єдині тарифи на вивезення та утилізацію твердих побутових відходів для шести компаній-перевізників. Встановлені адміністрацією єдині тарифи включають вартість вивозу відходів та всіх операцій із ними (збір, збереження, утилізацію/поховання), тоді як раніше тарифи на вивезення і тарифи на утилізацію встановлювалися окремо.

Кожний столичний перевізник сміття працює за індивідуальним тарифом. Один із найвищих – у ТОВ «Крамар – Рісайклінг», 44,98 грн за куб. м, середній по місту – близько 43 грн. за куб. м. Однак, як скаржаться перевізники сміття, в тариф не закладено навіть мінімальної рентабельності – лише компенсація витрат на вивіз сміття.

ГО «Публічний аудит» спробувало порахувати загальну суму коштів за збір сміття в Києві від мешканців житлового фонду. Відповідно до інформації управління статистики у м. Києві чисельність населення в столиці станом на 1 жовтня 2014 року становила 2875572 осіб, відповідно до Розпорядження КМДА від 29 грудня 2012 року № 2416 «Про затвердження норм надання послуг з вивезення побутових відходів у місті Києві на 2013–2017 роки» у середньому на рік від однієї особи утворюється 2 куб. м твердих побутових відходів. Таким чином, від усіх статистичних мешканців столиці у житловому фонді на рік утворюється приблизно 5 751 144 куб. м відходів. Якщо середній тариф на вивезення побутових відходів 43 гривні, отримуємо 242,7 млн грн плати за вивезення відходів (отриманих від населення), 2/3 вказаної суми повинні отримати полігон № 5, завод «Енергія» та обласні звалища.

Однак возити відходи на єдиний у Києві сміттєспалювальний завод «Енергія» для сміттєвих компаній «дорого», тариф за утилізацію однієї тони з жовтня 2014 року становить 87 грн. Тобто, з отриманих надходжень у розмірі

250 грн на одній тонні відходів компанія повинна віддати за утилізацію третину доходу (87 грн), якщо вартість поховання відходів на нелегальних звалищах – близько 50 грн за тонну. Тому компанії, що займаються вивезенням сміття, не хочуть платити за його переробку, і замість того, щоб везти його на сміттєпереробний (або спалювальний) завод, відправляють прямо на полігони або звалища, частенько – на незаконні. Від таких дій витрати оператора на вивезення 1 тони сміття зменшуються приблизно на 30%, а це його прямий заробіток, оскільки перед мешканцями сміттєва компанія за вивезене сміття не звітує.

Такі розрахунки підтверджуються й отриманими на запит ГО «Публічний аудит» даними Департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА. Так, відповідно до Звіту про поводження з твердими побутовими відходами за № 1-ТПВ, на полігоні № 5 та № 6 у 2013 році поховано 1 546 520,67 куб. м побутових відходів, технічно знешкоджено на заводі «Енергія» 129 706, 23 тон (близько 778 236 куб. м). Як вказано вище, від усіх статистичних мешканців столиці в житловому фонді на рік утворюється приблизно 5 751 144 куб. м відходів, різниця – 3 426 388 куб. м сміття, яке не може просто так зникнути. Отже, частина з нього відвантажується на нелегальні звалища, облік яким ніким не ведеться. Загалом увесь ринок сміття столиці може коштувати близько 3 млрд грн.

Цікаво те, що компанії, які скаржаться на роботу в нуль, продовжують працювати, за 10 років нових гравців на сміттєвому ринку столиці не з’явилось, наявні – не пішли. Це є доказом того, що вказаний бізнес все ж таки досить рентабельний.

Другим фактором прибутковості сміттєвого бізнесу є реалізація вторинної сировини. Так, у більшості країн Європейського союзу 50% прибутку компаніям, що спеціалізуються на утилізації сміття, забезпечує продаж вторинної сировини. Наприклад, тонна очищеного сміття зі стовідсотковим вмістом пластику коштує на світовому ринку близько 1000 EUR, а виробів із пластмаси у міських відходах близько 60%.

В Україні за тонну використаної тари можна отримати близько 5 тис. грн., виходячи з наведеного об’єму, отримаємо суму до 2,8 млрд грн.

З огляду на викладене, бізнес на смітті перспективний не лише в масштабах столиці. Відповідно до Розпорядження КМУ від 03.01.2013 № 22-р «Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми поводження з відходами на 2013-2020 роки», в Україні накопичено близько 36 млрд. тонн відходів (більше ніж половина об’єму Азовського моря), або понад 50 тис. тон на 1 кв. км території, з яких утилізується лише 30% промислових відходів та 4 % побутових відходів.

Якщо перерахувати вказаний об’єм у вартість, то за рахунок його переробки та продажу можна поповнити державний бюджет не одним десятком мільярдів гривень та продовжувати заробляти на смітті, адже за умови правильного поводження, воно може стати дійсно «золотим».

Висновки

Метою для Києва та всієї країни в цілому має бути переробка щонайменше 50% усього сміття. Орієнтиром для цього є країни Європейського Союзу, оскільки в умовах євроінтеграційних процесів в Україні рано чи пізно необхідно впроваджувати європейські норми. В Європі розміщення сміття на полігоні через екологічні вимоги – найдорожчий спосіб утилізації, а в Україні – загалом єдиний (оскільки переробляється лише близько 2% сміття).

Можливим варіантом для наближення країни до європейських стандартів, на думку ГО «Публічний аудит», насамперед є:

1) встановлення контролю з боку міста над діяльністю частково комунального підприємства ПрАТ «Київспецтранс», вирішення питання щодо обрання голови правління з боку міської влади як власника контрольного пакету акцій для більш прозорого управління корпоративними правами;

2) будівництво сміттєспалювальних заводів, в якості інвестора можливо запросити французьку компанію «Veolia Environnement», одного зі світових лідерів комунальної галузі, реєстрація спільного підприємства, у якому 51 % статутного капіталу належатиме комунальному підприємству, а 49 % – європейській компанії, частку міста у спільний проект вкласти майном, а саме: землею, на якій буде побудовано завод; результат – керуюча частка в управлінні компанією належить комунальному підприємству, а не приватній фірмі, місто отримує дивіденди;

3) жорсткий контроль за компаніями, які здійснюють вивезення відходів, обов’язково з залученням профільних громадських організацій з метою того, щоб сміття потрапляло саме на сміттєспалювальні заводи, а не на нелегальні звалища.