Як похилого віку кримнаши ставляться до України, так приблизно до них самих, буває, ставляться власні їх діти. 

Бабушька одна що не різдва, що не святки - зустрічала повну хату діток та онуків. Одни по старому стилю завернуть, другі по новому, треті на новий рік, четверти на водохрещу. Приїдуть, закатки візьмуть, м'яско курко яйко, а заодне бабушька та дєдушька ділились своїми королєвськими пенсіями. Так, саме королєвськими, бо вистачало на кілька родин одразу, а собі старикам було не так вже й багато треба. Заодне дорослі в хаті щось поремонтують, в господарстві допоможуть, а молодші онуки душу зігріють. Так і жили. 

Аж ось не видали пенсію в грудні - обом старикам, та й половині селища також. Сказали, затримка. Попередили діток, що з грошима туго. Ті й не приїхали, окрім одної спадкоємиці, що взяла натуральним оброком. Ані на новий стиль, ані на старий, ані на різдво, ані на водохрещу. 

Настав січень - старі потрапили в списки тих, кому пенсію не дають із таємничих причин. Настав вже лютий - третя пенсія тю-тю. Діти спробували понаводити справки, що за нахрєн, їх послали, вони й погодились. Сидять тепер старики одні, на дітей богу скаржаться. 

У мене багато таких історій. Днями зустрів нестарого кримнаша. Слово за слово, я йому кажу про пенсії. Той не вірить. У мене, каже, батьки вєдомствєниє пенсіонери, я б знав, якби не видавали. - А ти певно знаєш, що видавали, питаю? - Ні, але вони нічого не казали. 

Сьогодні він каже: - Ти правий! Дзвонив сьогодні батькам, обидва пенсій не отримали. Другий місяць! Нічого собі. - І що ти будеш робити? - А що я, я ж не пенсійний фонд. 

Сказав він так і пійшов. А я пригадав, як він жив колись у скруті, і як ті батьки везли йому гроші, продукти, подарунки - тільки не опускай, синочок, руки, не здавайся, роби кар'єру, ми тебе скільки треба прогодуємо. Ну що, прогодували. Він же їм не пенсійний фонд.