Трохи дивним для мене видалося те, що досі ніхто ґрунтовно не відреагував на інтерв’ю російського начебто політика В. Жириновського, у якому він 5 січня 2015 року висловив свої вимоги та намір ініціювання ним прийняття Держдумою Росії звернення до уряду РФ з приводу перейменування Криму з слова «чисто кримськотатарського» на слово грецьке «Таврида».

Звичайно, очевидним у цій мовчанці є постать самого В. Жириновського, котрого прийнято вважати «клоуном російської політики», а його виступи – гумористичними шоу, але… Втім, про це трішки згодом. Спершу про Крим.

Отже, бажання змінити назву Криму, знаючи всю попередню практику перейменувань, яка мала місце довгі десятиліття в СРСР, - це, у першу чергу, ідеологічна і політична боротьба на вбивання історичної пам’яті, повного забуття і зміни менталітету. В одній зі своїх попередніх публікацій я вже згадувала вислів радянського філософа М.Мамардашвілі про те, що «диявол грається з нами, коли ми висловлюємося неточно».

Ось яскравий приклад.

Місцеві жителі нинішнього СЄВЄРОДОНЄЦКА, а саме на такій вимові назви свого міста вони настоюють, навіть не здогадуються, від якого пласту історії відрізають самі себе – через власну неграмотність чи нав’язане їм свідомо перекручення – стаючи людьми без роду і племені, та не розуміючи свого зв’язку з Україною. Скоріше всього, вони переконані, що назва їхнього міста вказує на географічне місце розташування: на СЄВЄР від ДОНЄЦКА.

Зауважимо, що наші пращури були надто відповідальними при виборі назв для своїх поселень і вже точно не називали б їх, наприклад, Первомайськами чи навіть Першотравенськами, Опитними чи Южними, бо закладали в назви поселень (як і в свої власні імена) глибокий інформаційний зріз, із якого допитливий мешканець, турист чи дослідник може роздобути багато цікавого.

Це добре знали радянські комуністичні ідеологи, тому так поспішали, зокрема, аж двічі перейменовувати Луганськ на Ворошиловград. Дніпропетровськ забув, що названий на честь одного з ідеологів голодомору, а Кіровоград ніколи не відвідував більшовик Кіров. Для міст Західної України вони робили це більш витончено: Станиславів на Івано-Франківськ, а Проскурів на Хмельницький, забувши, що Проскуровом містечко було назване в момент включення його до складу Російської імперії (до того часу це був Плоскирів чи Плоскирівці)…

Топоніми, назви місць, найчастіше давалися автохтонним населенням певної території, і для нього кожен з топонімів ніс смислове навантаження. Завдяки цьому можна встановити, наприклад, що на певній території колись проживав народ, який, цілком імовірно, повністю відрізнявся від того, який живе там тепер. Зрозуміло, що назви поселень Дуліби, Поляни, Древляни свідчать про те, що вони розташовані на землях, де колись проживали племена дулібів, полян, древлян відповідно. До заснування селища Печеніжин мали стосунок печеніги, села Серби – серби, села Татарів – татари, а до сіл Угорники та Угринів – племена угрів.

Є й складніший шлях встановлення змісту, прихованого в топонімі.

Наприклад, місто СІВЕРСЬК отримав назву від річки, на якій розташований, - Сіверського Донця.  А от сама назва річки – від племені, котре тут колись проживало: сівери.

Повернімось тепер до згадуваного СЄВЄРОДОНЄЦКА. Плутанина в назві (свідомо чи ні) виникла ймовірніше всього при неграмотному перекладі на іншу мову. Можна допустити, що у випадку з річкою Сіверським Донцем, яка на географічній карті могла бути вказана скорочено Сівер.Донець, хтось сплутав поняття, і «сівер» став «сєвєр», що російською означає «північ».

Річка стала Сєвєрним Донцом, відповідно і місто, розташоване на ній – Сєвєродонєцк (українською Північнодонецьк або Північний Донецьк). Насправді місто мало б називатися СІВЕРСЬКОДОНЕЦЬК.

Зацікавленим читачам підгадаєм, що гідроніми практично завжди старші від ойконімів, до того ж назви річок та озер змінюють в ході історії значно рідше , ніж це відбувається з назвами міст і сіл, які дуже часто перейменовують на догоду існуючій владі.

Аналогічним обманом з підміною понять є нав’язане бажання мешканців СЛОВ’ЯНСЬКА називати місто СЛАВЯНСКОМ з чітким наголосом на першому складі. Мовляв, назва міста походить від «слави» (та ще й російської(!) ), а не від потужного племені слов’ян – тих, хто дав світові «слово», «людей слова»…

А тепер знову повернемося до Криму.

Хоч найпопулярнішими поясненнями значення назви є 1)слов’янський варіант слова тюркського походження «кирим» - рів;  2)слово татарського походження, що означає: благодать, поразка, різня, подарунок, далекий (не знаю як узгоджуються усі ці варіанти перекладу слова «крим», але взяті вони з сайту aif.ru), це видається мало імовірним, і, найперше, тому, що Росія не особливо поспішає змінювати будь-які назви тюркського, татарського і т.п.

походження (полазьте у Вікіпедії по назвах російських міст, а, особливо, річок, гір, озер). Тому, бажання змінювати назву «Крим» може бути практично стовідсотковим підтвердженням її українського походження. 

Звичайно, було б добре, якби у цій справі висловилися «ізотерики від мови», але наявність у словах «Україна», «країна» (у значенні держави), «край» (у значенні регіону, місцевості), «Крим», «кривичі» архетипу «КР», а також спорідненість зі словами  «Крпати» (Карпати), «Хрватія» (Хорватія), де є  острів Крк,  «Краків» - усе це заставляє задуматися над простою випадковістю таких збігів.

Мусимо, звичайно, визнати, що Росія володіє значною інформацією, до якої досі не отримував доступу жоден з українських вчених та дослідників, але бажання назвати Крим грецьким словом «Таврида», свідчить про те, що і для російських науковців не всі історичні документи доступні (або не всі їх читають). Очевидно, можна погодитися із таким варіантом назви. Особливо, беручи до уваги те, що «Таврида» виводиться від назви племені «таврів», яке науковці перекладають із давньогрецької «бики».

Може, це звучить не дуже тактовно по відношенню до населення Криму, але, як кажуть, із пісні слів не викинеш…

Проте, хочеться застерегти пана Жириновського від його поспішного рішення, бо виглядає на те, що і «Таврида» може виявитися не зовсім грецького походження.

Дуже вже підозрілим виглядає співзвучність (прошу брати до уваги зміни, що відбуваються у вимові слів з плином часу та через різницю в регіональних особливостях. Наприклад, у Галичині досі співіснують такі варіанти вимови одного і того ж слова «вмитися»: «вмитисі», «вимитисі», «вімітисі») власних назв земних підвищень, що являють собою залишки рифів та атолів морів далеких геологічних епох: Подільські товтри, найвищий гірський хребет Карпат – Татри і Таврія чи Таврида (особливо у своїй південній частині Криму, а саме вона завжди становила найбільший інтерес для завойовників і поселенців).

Виглядає на те, що мешканці Товтр, Татр і Таврії (Тавриди) колись були носіями однієї мови. І явно не російської…

Чому я все ж вирішила підняти це питання?

Тому, що в Росії не прийнято говорити просто так. Особливо такими людьми, як В.Жириновський.

Французька журналістка Елен Блан, котра про себе сказала: «Мої предки по материнській лінії передали мені у спадщину повне уявлення про Росію і любов до цієї великої країни. Тому сьогодення і майбутнє Росії, такі невідомі решті світу, змалку зачіпають за живе моє серце. Походження зобов’язує…», ще у 2009 році написала у своїй книзі:

«За часів Горбачова «якісь ніхто» потай поставили Владіміра Жириновського, пішака КГБ, на політичну шахівницю.

Висунений на посаду лідера Ліберально-демократичної партії, штучно створеної горбачовською владою, щоб посіяти віру в «політичний плюралізм», цей невідомий блазень став третім на президентських виборах 1991 р. (після Бориса Єльцина і Ніколая Рижкова, здобувши понад 6 млн. голосів). Геть усі експерти були одностайні: КГБ добре фінансував цю «партію, альтернативу» КПСС, давши 3 млн. рублів, щоб краще маніпулювати Заходом».

Знаючи це і усвідомлюючи, що проект під назвою «Путін» - це теж витвір КГБ-ФСБ, можна припустити, що хтось, не позбавлений здатності логічно мислити та аналізувати, бачить наближення розвалу Росії, що потягне за собою чергову необхідність зміни її назви, і запускає «пробні варіанти». Можна, звичайно, буде повернутися до старої назви «Московія». Але щось підказує, що такими темпами, як «рулить» зараз В.В.П., то навіть у межах колишньої Московії не вдасться втриматись.

Ймовірнішою буде назва «Кремлянка», яка вже існувала в постбрєжнєвський період, об’єднуючи в собі слова «Кремль» і «Луб’янка». Але, якщо тоді це об’єднання означало зрощення Компартії з органами КДБ, то зараз воно може характеризувати ще й обмежену територіальну складову.

Гадаєте, ні? А чого б тоді народові вигадувати нового анекдота:

«Позавчора Росію вигнали з «Великої вісімки». Вчора вигнали з ПАРЄ. Схоже, ось-ось почнуть виганяти з глобуса…».