Американський сенатор-республіканець Джон Маккейн, відомий своєю радикальною позицією щодо підтримки України у війні з Росією, майже рік тому влучно сказав, що Росія – це бензоколонка, котра прикидається країною.

Багатьом дуже сподобалася ця сентенція, журналісти всього світу охоче цитували її, а політики включали у свої промови, що стосувалися Російської Федерації.

Слова Маккейна все ще користуються популярністю. Їх обігрують, апелюючи до падіння цін на нафту, ними глузують над Росією, котра сама себе затягнула в газовий зашморг, намагаючись запхнути в нього голову, як не всієї Європи, то, принаймні, України.

Лишень дурень не критикував ідіотичну залежність Росії від її вуглеводнів. Другий номер тандемократії, Дмитро Медведєв, навіть намагався щось змінити, проголосивши напрямок на модернізацію. Але Сколково і всі інші ідеї нанопрезидента виявилися фейком, як і, власне, все його президентство.

Проте за всіма цими іграми, за обіцянками пустити новий газопровід через Туреччину в обхід України, після смерті «Південного потоку», за іншою інформаційною машкарою, світ пропустив головне – Росія направду змінила орієнтири.

Кремлівські політтехнологи помітили: «піпл хаває» усе, що продукується з екранів. Що ллється на народ ось уже 15 років. Що, володіючи інформаційним ресурсом, інші ресурси можна здобути.

Керівництво Росії зрозуміло, що певною мірою інформація – це теж ресурс, причому не менш стратегічний. Кремль не готовий переходити до інших моделей керування, тому все міряє саме ресурсами, завдяки котрим можна маніпулювати іншими, шантажувати їх, підважувати їхню впливовість, сіяти сумніви, дискредитувати, впливати на маси, сіяти страх, навіювати, здобувати довіру, продукувати свою особливу форму шовіністичної людиноненависницької ідеології, піарити патерналізм та робити усе, що душа забажає.

Тепер основне родовище Росії – родовище фейків та пропаганди, з якого можна отримувати не тільки гроші, а й не менше різних переваг, ніж від продажу нафти і газу. Тому Росія сьогодні не стільки Russia Today, що прикидається «Бі-Бі-Сі», скільки телевізор, що прикидається країною.

Не дарма ідею Homo zapiens вигадав саме російський письменник Віктор Пелевін. Недарма її мешканці стільки часу проводять біля своїх блакитноекранних друзів. Недарма вони так беззаперечно довіряють своїм медіа.

І світ поки не може протистояти цій країні-телевізору. Не може так, як би мав це робити, бо все ще, чи то з наївності, чи то за звичкою, сприймає її як країну-бензоколонку.

Росія-телевізор сподівається перетворити світ із ціннісно-орієнтованого на ресурсно-орієнтований. Вона не може нічого іншого запропонувати людству, окрім ресурсів: ніяких цінностей, ніяких технологій, ніяких інновацій. А сам телевізор нічого не продукує, крім пропаганди, ненависті, розбрату та розпаду, фейкових Новоросій та насильства. Він є лише інструментом захисту російської системи держави та вертикалі влади від необхідності змін.

Тому Кремль не лише намагатиметься все законсервувати у сучасному становищі, а й втягнути в цю петлю увесь світ, опустити його до свого рівня, а там зачавити досвідом. Інакше у нього ніяких шансів на перемогу, адже відстає від усього цивілізованого людства уже не на роки, а на десятиліття.

Ця країна-телевізор не усвідомлює, що її вибір невеликий: або змінюватися, або зникнути. Тому дарма думає, що її родовище брехливої пропаганди справді безкінечне. Воно дуже швидко вигасає, коли є антидот – правда. А правда на нашому боці, і світ з кожним днем усвідомлює це все більше і більше, а Росія стає все далі і далі від бажання змінюватися. Схоже, що вона обрала шлях зникнення.