Контроль над Дебальцевим давав нам надію не дозволити заморозити конфлікт на Донбасі. Тому що без цього стратегічно важливого логістичного вузла місцева добувна економіка нефункціональна. Порт Маріуполя також важливий, але замість нього можна користуватися російськими. Тому будь-кому, хто б контролював Донбас довелося б іти на поступки тим, хто контролює Дебальцево. 

З втратою Дебальцевого сценарій замороження конфлікту стає базовим сценарієм. За великим рахунком він влаштовує Захід і як тимчасове рішення може бути прийнятий Україною (в обмін на західну допомогу). Однак, він не влаштовує Росію, яка не хоче за це платити. Якби вони хотіли замороженого конфлікту, то не руйнували б системно майже всю інфраструктуру Донбасу. Донбас потрібен Росії як інструмент примусу України, як форпост майбутньої атаки на решту нашої території. 

Росіяни вже відчувають себе переможцями. Це видно по тому, як тримаються на людях Чуркін, Путін і Лавров (останнє слово залишають за собою).

Куражаться від відчуття безкарності. Сьогодні вони демонстративно порушують мінські домовленості, а завтра порушуватимуть резолюцію Радбезу ООН. 

Ультиматум Україні і світу практично сформульовано - нав'язати нам російську конституцію. Як після ІІ Світової вчинили зі своїми новими сателітами на сході Європи. Узаконили тим самим власну окупацію цих країн.

Але з нами так не вийде. Нас вони ще не перемогли. Капітуляції не буде. Занадто багато жертв ми понесли у цій довгій і виснажливій війні, щоб пробачити росіянам їхні злочини. 

Дебальцево - це лише одна з битв цієї війни. Ми вистоїмо, бо ціною питання є саме наше існування. І Захід рано чи пізно усе одно визріє і перейде до стратегії покарання міжнародних злочинців. А Росія розвалиться... Отоді й поговоримо. Про майбутній світовий устрій.