Всі оці наші сьогоднішні "всьопропало", "всіхпродали-усіхзлили" обгрунтовані, як мені здається, тією обставиною, що щирі панікери роблять свої катастрофічні висновки в інших вимірах часу, ніж ті, в яких насправді відбуваються зараз події.

Швидкість, з якою насправді відбулася Революція Гідності, дала більшості пересічних українців хибне уявлення про темп розвитку подальших подій, які вона викликала. Тобто, люди чекали на прискорення та кульмінацію десь протягом минулого року, а результатів (закінчення війни та хоч якогось покращення життя) - найпізніше вже влітку-восени. Звичайно, такі хронологичні персективи більшість сприйняла підсвідомо, але більш-менш впевнено. 

І зараз, з огляду на цей, ніким не оголошений, але схвалений громадою "графік переможного поступу Майдану", пересічний українець дуже болісно сприймає події на кшталт Дебальцевого - бо вони відсувають від нього щасливий фінал з покращанням його власного життя - адже літо вже близько.

Якщо дивитися на події цього дня з перспективи хоча б двох-трьох років війни та негараздів (а хто знає, скільки все це продовжуватиметься насправді?), Дебальцеве не виглядатиме катастрофою, що гальмує плани. Але тоді надія на скоріший мир, спокій та добробут в Україні відсувається кудись "за обрій", з чим більшість українців поки ще не готові змиритися. І так буде доти, доки вони не погодяться з реальним плином часу, а не тим, прискореним, але існуючим лише в нашій уяві, якого всі ми (нема де правди діти) прагнемо для перемоги нашої країни.