Не хочу ображати справжніх та удаваних патріотів, котрі стверджуватимуть, що нашим Збройним силам було до снаги й Іловайськ взяти, і Дебальцеве утримати, і влаштувати Горлівський та Стахановський котли. У світі немає нічого неможливого. Так і на війні. Проте деяка інсайдерська інформація з кіл, близьких до воєнно-політичних рішень на міждержавному рівні викликає досить вагомі сумніви…

Пункт номер «раз». Питання Дебальцевого було означено людьми Шойгу (міністр оборони РФ) серед пріоритетних це у січні. Це означало одне: Кремль не шкодуватиме сил і ресурсів, аби за будь-яку розбити українську групу військ у цьому райцентрі.

Пункт номер «два». Для Росії та її терористів саме по собі Дебальцеве не мало особливого практичного значення. І хай не вводять в оману розповіді «стратегів» про вузлову станцію, «контроль над якою переламає хід війни», про «можливість розвантажувати ешелони зі зброєю і технікою», про «експорт вугілля до РФ», який нібито без Дебальцевого неможливий. Останній неможливий ні з Дебальцевим, ні без нього, оскільки більшість шахт на окупованій території знищені, затоплені, розграбовані. А військову техніку російські терористи успішно доставляють до Іловейська. І від контролю над Дебальцевим нічого в цій справі не змінювалось би. Але для Росії вкрай важливою була нищівна поразка українських військ на Дебальцівському плацдармі. Причому, бажано до перемовин у Мінську. Більш того, з РФ пропонували скласти зброю і коридором ганьби покинути Дебальцеве ще до штурму Вуглегірська, а в разі відмови російські терористи обіцяли створення котла, перед яким Іловайськ видався б дитячим жартом. Ціною українського спротиву мав стати військовий розгром українських збройних сил з прицілом на втрату нашою армією боєздатності (це мало б на тривалий час припинити самі розмови про доцільність постачання Україні оборонного озброєння). До речі, обстріли з РСЗВ Краматорська і Артемівська були елементом, що мав натякнути на серйозність погроз росіян.

Пункт номер «три»: Ще одна жорстка умова ШОЙГУнутих терористів: «Росія за жодних обставин не допустить перемоги українських військ під Дебальцевим…» Це могло означати одне: у разі нарощування українського контингенту біля Дебальцевого з Росії мали закинути ще 5-6 батальйонних тактичних груп, аби у ЗСУ не залишалося найменших можливостей для маневру. Зважаючи на останнє розповіді про Горлівський чи Стаханівський котел для російських терористів більше скидаються на щось схоже на іловайську пастку, коли українці заходять у міста начебто не відчуваючи особливого спротиву, а їх ззаду подвійним кільцем оточує справжня «русня». Можливо, розмови про російські БТГ і лякалочка. Проте, чи немає у нас досвіду подібних дій під Іловайськом, біля Саур-Могили?..

Відтак, чи є нині підстави звинувачувати Петра Порошенка у «здачі» Дебальцевого, «здачі України», «ганебній поразці» тощо? Мабуть, якби командування на Дебальцівському плацдармі було більш кваліфікованим і діяло оперативніше, то ми могли б уникнути багатьох жертв і полонених. А от, чи втримали б Дебальцівський плацдарм? – питання, на яке однозначної відповіді не дасть ні польовий командир, ні навіть людина з Генштабу… Ну хіба що «диванні стратеги»…