Не варто думати, ніби нинішньою Росією керують недалекі люди. Вони достатньо розумні. І – професійні. Передусім у плані владних інтриг.

Але нерідко трапляється, що навіть розумні політики, захопившись владою, втрачають почуття реальності. Особливо, коли ця влада стає абсолютною. Чи майже абсолютною.

Схоже, таку ситуацію маємо зараз у Кремлі.

Ритуальне вбивство

Вбивство Бориса Нємцова, яке сталося в ніч із 27 на 28 лютого, викликає чимало питань. Адже сталося воно в «ритуальному» місці – в самому центрі Москви, біля стін Кремля. Там усе проглядається відеокамерами. І концентрація силовиків надзвичайно велика. Принаймні більша, ніж в інших місцях російської столиці. І ось на цьому місці вбивають знану людину не якимось виточеним способом, а «по-варварськи», з пістолета. При цьому злочинець втікає і його не можуть затримати. А версія вбивства зазнає змін.

Які напрошуються висновки?

Перший висновок: російські силові структури працюють неефективно, якщо вони допустили таке «грубе» вбивство в центрі Москви й відразу не знайшли злочинця. Фактично цієї версії дотримується нині чинна російська влада, висуваючи версії про те, що Нємцова вбили якісь «ворожі сили» з метою дестабілізації Росії, що тут проглядається «слід України», а, можливо, це вчинили «ісламські терористи». Версії, м’яко кажучи, виглядають непереконливо.

Показова реакція провладних російських телекомпаній. Відразу після вбивства вони ніби «прозріли». Перестали ганити опозиціонера Нємцова. Почали за ним «лити сльози». Правда, ці сльози виглядали як крокодилячі. Показовий один цікавий момент. На російському телебаченні заговорили, що Нємцов – ритуальна жертва.

Чи не проговорилися тут російські мас-медіа?

І справді, в очах багатьох людей, зокрема опозиційно налаштованих росіян, вбивство Нємцова сприймається як ритуальна жертва Кремля.

Отут підходимо до другого висновку. Якщо припустити, що російські силовики та їхні спецслужби діють достатньо ефективно (принаймні на теренах Москви), то замовників убивства Нємцова слід шукати в Кремлі. Без них така «блискуча» операція не вдалася б. Чимало відомих нам уже фактів про вбивство Нємцова роблять цю версію вірогідною. Чомусь на місце вбивства силовики прибувають лише через 10 хвилин, подруга Нємцова, яка стала свідком вбивства, фактично опиняється під арештом і невідомо, які дає свідчення. Відразу ж після вбивства представники влади (правда, не дуже успішно) починають розкручувати версію «побутового вбивства».

Чи була в Кремля причина прибрати Нємцова? Схоже, що так. Він мав стати одним із очільників опозиційного маршу «Весна», який планувався на 1 березня. Кремлівська влада боялася цієї акції, її заборонили проводити в центрі російської столиці, відправивши охочих помарширувати у Мар’їнку – спальний район Москви. Вбивство Нємцова могло б і залякати людей, і зірвати марш.

Також треба мати на увазі, що Нємцов виділявся серед російських опозиційних політиків. Він не належав до «реєстрових» опозиціонерів, з якими мириться влада, створюючи ілюзію політичної свободи й плюралізму. Більше того – Нємцов демонстрував проукраїнські симпатії. Навіть збирався оприлюднити доповідь про участь російських військ у війні на Донбасі.

Жалобна хода пам’яті вбитого опозиційного політика Бориса Нємцова. Москва, 1 березня 2015 року

Проте, якщо кремлівські владоможці, давши наказ убити Нємцова, сподівалися, що зірвуть марш «Весна», то отримали, натомість, зворотній ефект. Цей марш (але вже під виглядом траурного) зібрав чималу кількість людей – за різними оцінками від 50 до 100 тисяч. До того ж довелося погодитись на проведення цього дійства в центрі Москви.

У зв’язку з цим з околиць Росії до Москви стягувалися силовики. Під час маршу вони заблокували низку об’єктів. Над демонстрантами кружили гвинтокрили, а на мурах Кремля «красувалися» снайпери. Усе пройшло ніби спокійно. Бунту не сталося. Зрештою, його й не могло бути.

Однак марш показав, що в Москві та Росії є люди, котрі не бояться влади. Натомість, влада їх боїться. Це ще, звісно, не перелом. Але це надлом.

 Жалобна хода пам’яті вбитого опозиційного політика Бориса Нємцова. Москва, 1 березня 2015 року

Ахіллесова п’ята російської влади

Думаю, лідери і США, і Європейського союзу, й інших цивілізованих країн не мають ілюзій щодо вбивства Нємцова. Як і не мають ілюзій з цього приводу чимало росіян – принаймні це було видно з коментарів, які давали учасники траурного маршу.

Словом, вбивство Нємцова не додало російській владі плюсів ні в очах міжнародної громадськості, ні своїх громадян. Радше, воно стало для Кремля великим мінусом. Звідси злість і бажання помститися. Якраз виявом цього і стало затримання народного депутата України Олексія Гончаренка під час жалобного маршу. Невже хтось повірить, що це була ініціатива пересічних правоохоронців? І що це не було санкціоновано згори?

Олексій Гончаренко. Москва, 1 березня 2015 року

Зараз експерти гадають, для чого було зорганізували це затримання? Є версія, щоб відвернути увагу росіян від вбивства Нємцова. Можливо. Але чи дало це для російської влади такий ефект? Не думаю. Зате Кремль отримає чергову проблему. Адже це затримання дуже сумнівне з правової точки зору, є порушенням міжнародних правових норм. Тому може викликати міжнародну реакцію. Та й для акцій російського агітпропу Гончаренко не найкраща фігура. Не бандерівець – одесит, російськомовний. Навіть колишній регіонал, борець за поширення російської мови, а не якийсь там «фашист». Зрештою, затримання Гончаренка, який має в Одесі чимало прихильників, тільки посилить у цьому місті антиросійські настрої.

Схоже, кремлівська влада живе в якомусь своєму уявному світі і все більше втрачає здатність адекватно оцінювати ситуацію та реагувати на неї. Чи не стане це для неї ахіллесовою п’ятою?