Глобальним змістом східного вектору розвитку України сьогодні є протидія російській агресії та відновлення територіальної цілісності України. Своїми діями Росія зруйнувала відносини стратегічного партнерства, які протягом усього часу незалежності були одним з наріжних каменів зовнішньої політики України. Питання, як нам діяти далі у взаємовідносинах з Росією, залишається відкритим. Відкритим у тому сенсі, що немає офіційно затвердженої чи принаймні проголошеної комплексної української стратегії по відношенню до Росії. Можливо, такий план зріє у надрах виконавчої влади чи президентських структур. Проте експертне товариство має активно працювати над цим питанням.

Сьогодні змістом такої стратегії має стати стримування. Це, насамперед, локалізація загроз російської воєнної агресії, блокування окупованих територій з метою недопущення їх розширення, стимулювання протестного потенціалу на окупованих територіях, підтримка російських опозиційних рухів.

Так, ключовим завданням збройних сил в умовах стримування є розгортання ешелонованої системи оборони на стратегічних напрямках. Необхідний динамічний розвиток військово-технологічного потенціалу та інституціалізація добровольчого руху.

Серед завдань пропаганди ключовим завданням має стати ефективна протидія російській інформаційній агресії. У світі мають зрозуміти, що Україна жертвує собою, аби захистити цивілізовану Європу від «імперії зла», що Україна фактично відвертає Третю світову війну, а сучасна Росія тотожна нацистській Німеччині у переддень Другої світової війни. Слід неспростовними фактами довести до зарубіжної аудиторії, що Росія безпосередньо веде в Україні бойові дії, мають місце масові звірства проросійських бойовиків та російських найманців на Донбасі, а ЛНР і ДНР - це кримінальні терористичні утворення, цілковито залежні від РФ.

Дипломатичні зусилля мають бути орієнтовані на мобілізацію потенційних союзників до вирішення російсько-українського конфлікту, залучення гуманітарної допомоги та військово-технічної підтримки,  здійснення миротворчих заходів та переговорного процесу щодо врегулювання конфлікту. На дипломатичному рівні слід активно протидіяти намаганням Росії ослабити українсько-американські відносини чи дискредитувати Україну перед ЄС. Необхідні також дипломатичні зусилля щодо посилення санкцій та політичної ізоляції Росії, формування підґрунтя для майбутніх міждержавних союзів, вирішення питання членства в Північноатлантичному Альянсі й Євросоюзі.

Рано чи пізно терористи та російські найманці будуть витіснені з території України. Тому українська зовнішня політика має вже сьогодні напрацьовувати шляхи поступової переорієнтації дипломатії з Росії на пострадянський простір, де слід послідовно формувати інститути міждержавної співпраці. З Росією тут можливий діалог щодо інтеграційного, безпекового та інституційного облаштування пострадянського простору. Зрештою, головною метою для української дипломатії має стати набуття ролі представника пострадянського простору на євроатлантичному напрямі  та позиціонування у якості «східної опори» Північноатлантичного Альянсу.

На східному векторі, Україні також важливо діяти у напрямку зміцнення відносин з тими державами СНД, які не поділяють агресивної поведінки РФ і можуть за певних умов підтримати нашу державу. Зокрема, Білорусь і Казахстан, що мають на своїй території численні анклави «російськомовних» громадян, вже занепокоєні непередбачливою поведінкою свого декларованого союзника. Україна необхідна більш інтенсивна політична взаємодія з цими державами та посилення торговельно-економічного співробітництва.