Пам'ятаю, як під час Майдану тогочасна і сьогоднішня влада називала протестуючих "провокаторами". Особливо це слово набуло популярності після подій на Грушевського. Тоді кожен, хто закликав до активних дій автоматично відносилися до числа "провокаторів". Хочеться нагадати сьогоднішній владі, що саме завдяки зусиллям і смертям таких "провокаторів" вони зараз займають свої крісла. Втім, продовжуючи грабувати країну так само, які і іх попередники.

Зараз популярними стали інші слова: "кремлеботи", "агенти ФСБ" – при чому для того, щоб бути зачисленим до рангу таких людей і робити нічого не треба. Варто лише вказати новій владі на якийсь її недолік, навіть на самий малий.

Але хто насправді є "Агентом Кремля"?

Журналісти чи політик, який ставить на важливу держпосаду свого сина без жодного досвіду подібної роботи?

Журналісти чи Антон Геращенко, який замість того, щоб покарати бійців "Беркуту", які вбивали людей на Майдані та б'ють журналістів зараз – нагороджує їх відзнаками?

Активісти чи колишній генпрокурор Ярема, який замість того, щоб розслідувати справи Майдану просував по кар'єрній лінії свого сина?

Активісти чи президент, який в той час, коли в країні йде війна витрачає 10 млн грн. з бюджету на дорогу біля свого будинку?

Народ чи президент, який за рік так і не продав свій бізнес?

Народ чи уряд, про реформи якого чути лише з екранів ТВ?

Так, у нас в країні йде війна, в тому числі і інформаційна. Але чому найбільше ввести мораторій на критику влади хочуть ті, до роботи чи скоріше бездіяльності кого виникає найбільше питань? Чому про "агентів Кремля" не говорить Ека Згуладзе чи Яніка Мірило, які просто працюють над реформами в країні, а не просувають своїх дітей, крадуть чи просто замилюють голови пустими обіцянками?

Можливо, в даному тексті багато риторичних питань, але їх необхідно ставити, так як просто називаючи всіх опонентів "агентами Кремля" представники нинішньої влади не працюють над розвитком країни, а ще раз підтверджують їхню недоцільність на займаних посадах та приналежність до старого типу влади.

Прикро, що за рік у нас не з'явилося жодного політика європейського рівня, який би не захищав своє крісло з піною у рота, вигадуючи брехливі відмовки, а мовчки сам подав би у відставку. Тому що бажання красти в країні навіть в цей важкий для неї час – перемагає.