Нам, українцям, властиво демонізувати, тобто, наділяти надзвичайними якостями і силою, якій не можуть протистояти прості смертні, різноманітних керівників. Такими демонами (всесильними і вічними) колись ставали Кучма, потім Янукович, а ще, Кернес, Черновецький, Медведчук... прокурори, судді, голови сільрад... куми голів сільрад...

А потім, раптом, виявлялося, що кожен такий "демон" - звичайнісінька істота, часто примітивна і нікчемна у своїх думках та бажаннях. Найбільші втілення зла на землі ставали джерелом для карикатур і кінокомедій: Гітлер, Сталін, Чаушеску, Хусейн, Каддафі... Але... Після короткого шоку від усвідомлення помилки народ поспішає знайти нових демонів. Пережили Януковича. І от знову чуємо вже затягану, слухану-переслухану платівку: завивання про вічного та всесильного Путіна.

Підсилити образ покликані відповідні ролики про кремлівського супермена. Але очевидно, що і тих, хто тремтить перед іменем Путіна, чекає просвітління. Кремлівський карлик виявиться тим, ким є насправді,- дрібним самозакоханим маніяком.

У кожного злого героя є своє вразливе місце, своя голка чи яйце.

Чого боїться диктатор Путін?

Божого суду? Скоріше, ні. Віра Путіна обмежується ритуальною демонстрацією набожності перед камерами. Його нечисельні інтерв'ю на теми віри зводилися до загальних тез, скоріше критичних відносно позиції ортодоксального російського православ'я. Це не так дивно, з огляду на постать і позицію Московського патріарха Кіріла (Гундяєва). В очах особіста Путіна патріарх має виглядати смішним і недалеким учнем у своїх спробах реалізувати концепцію агресивного політичного православ'я. Говорити ж про заповіді, після Чечні, передвиборчих терактів у Москві, війни у Грузії та Україні - зайве.

На відміну від Януковича, який намагався складно маневрувати між зеківськими традиціями і показним християнством, Путіна хрестом та іконою не зупиниш.

Чи боїться він людського суду? А от тут є варіанти. Сценаріїв такого суду для росіян та їх лідерів в історії було достатньо. Дострокові вибори, бунти, локальні війни, двірцеві перевороти, військові хунти... Очевидно одне, як президент, до 2016 року Путін не доживе. Зовсім не факт, що помре власною смертю.

Путін - актор, який 15 років переконливо грав ролі супермена. Спочатку, як кожен диктатор, він повірив у власну всемогутність. Йому було начхати на те, що говорили Обама та Меркель, бо у нього був власний світ. Це - паралельна реальність, замкнута сфера, сформована з одного боку відчуттям своєї виключності, з іншого - компліментами та вибірковою інформацією від оточення.

Зараз до нього повертається відчуття реальності. Вперше за багато років йому почали говорити правду близькі друзі. Сміливості їм додає інстинкт самозбереження. Вони почувалися відносно спокійно, коли помилки Путіна були зоною його власної відповідальності. Після серії провалів зовнішньополітичного, економічного, внутрішньополітичного характеру вони розуміють, наскільки близькою для них особисто стала лава підсудних Гаазького трибуналу. Все те, що раніше старанно тамували в собі, зараз виходить назовні. Останній диктатор російської імперії все частіше чує: "Вова, ты не прав!".

Рубіконом, точкою неповернення, стало вбивство Нємцова під стінами Кремля. Ритуальність цього вбивства у тому, що воно розвернуло увагу росіян з далекої киселівсько-новостійної України до самого центру РФ. Кожен росіянин з "кіна про війну", з Україною в ролі головного антигероя, на якийсь час повернувся до суворої реальності у себе вдома. Десь глибоко, у сп'янілому від брехні та пропаганди розумі, починає з'являтися крамольна думка: "А Вова таки не прав!".

Звісно, нинишній Путін, може не надто зважати на те, що про нього думають. Надлюдину і супермена не мають турбувати нікчемні думки простих смертних. Проте, тут і починається те, чого боїться кожен диктатор. Міф про нього, як геніального стратега, вже зруйновано. Руйнується старанно вибудуваний образ вождя і батька нації. Руйнується зона особистого психологічного комфорту, його паралельний світ. Не стає затишної гавані, і йому вже нікуди повернутися з авантюрних походів.

Зникають аплодисменти розбещеної публіки, яка потребує інших, більш успішних та бездоганних героїв. Це боляче і страшно перетворюватися з супермена на звичайну людину: з нервів, м'яса та кісток. Тягар гріхів посилює паніку. Загнаний звір в істериці. Задля рятівної влади він готовий топити світ у крові. Але вже ніщо не допомагає. Акела промахнувся. Зуби зламано об Україну. В агонії він ще здатний наробити шкоди. А потім... Варіантів у нього залишається небагато: втеча у Північну Корею, розправа натовпу, мотузка, куля чи вільний політ з даху багатоповерхівки. А може, що менш ймовірно, стане першим за останні століття тираном, який завершить життя довічним ув'язненням.

Єдине, що непокоїть: досі жоден з диктаторів не мав у руках ядерної кнопки.