Ювілей Ліни Василівни Костенко.

Вишуканий ліризм її віршів – розрада душі, сувора правда прози – підтримка волі українців.

Багато в чому вона схожа на Лесю Українку, яка мала за шляхетний обов'язок не тільки висловлювати думки свого народу, але й вказувати на його вади, вчити його.

В моєму камерному щоденнику занотовані фрази пані Ліни:

- З того каміння, що за пазухою, держави не збудуєш.

- Мужчини імперських націй мислять категоріями сили, мужчини поневолених, але гордих націй мислять категоріями свободи.

- Справді, не дай, боже, жити в епоху перемін. Дуже перемінюються люди. Дехто просто вивертається шерстю наверх.

- Коридори влади – то лабіринти Мінотавра. По тій багнюці чистим не пройдеш. Все хтось обляпає або вкусить. Там треба антимоскітну сітку одягати на голову.

- Огидне явище – депутатська лінька.

- Непокаране зло регенерує себе.

- На цій землі головне – набутися разом.

- Україна скучила за собою. Майдан – це простір, де вона зустріла себе.

На стіні камери я видряпав геніальний рядок з поеми Л. Костенко "Берестечко":

НЕ ДОПУСКАЙ ТІЄЇ МИСЛІ, ЩО БОГ ДОПУСТИТЬ НАМ ПОРАЗКУ. ЖИТТЯ ЛЮДСЬКОГО ТЕРМІН СТИСЛИЙ, НЕМАЄ ЧАСУ НА ПОРАЗКУ.

У найтяжчі моменти мене завжди мобілізувало Лінине "Фронт національної гідності тримають мертві. Коли його триматимуть живі?".

Напевно, найбільшим подарунком для ювіляра є те, що Україна відповіла на це питання.