Для антропологів-любителів важливо знати, що з'явилася вата в її сучасному варіанті ще в СССР міжвоєнних років. І першим її літературним фіксатором був Михайло Зощенко, уродженець м. Полтава. Думаю, саме він описав певний ватний фундамент, який з плином часу, звісно, переживав транформації, щось додавалось, щось відпадало. Але "золотий стандарт" був закладений саме там. Втім, читаючи Зощенка, неможливо позбутися враження, що його в Росії взагалі ніхто ніколи не читав.

"В свое время мы чего-то такое писали насчет бань. Сигнализировали опасность. Дескать, голому человеку номерки некуда деть и так далее."

Думаю, зощенківський ватнік – людина, яка вперше зіткнулася з абсурдом і "неудобствами", але не померла від того і не почала боротись. Ні, вона спочатку звикла до них, притерлась, прийняла. Власне в Зощенка якраз описується ця стадія ламання міщанина. Потім ці "неудобства" були оголошені іманентною рисою, специфікою і особливим шляхом. Але все починалося з "номерков в банях", абсурду бюрократії, побутової невлаштованості, жадібності, жлобства, фальшивих почуттів...

Історія ХХ століття в Росії – це історія конформізму. Саме в останні роки карикатурно оголилася вся сутність цього конформізму, який зі стадії пригніченого ввійшов у стадію войовничого. І знову цьому героєві потрібен свій Зощенко. І знову його, боюся, ніхто не прочитає.