Чи знали ви, що більше 200 українців покінчили життя самогубством через неможливість повернути борги за кредитом? Цей факт підтверджений міліцією, є передсмертні записки.

Ще більше 100 тисяч людей банки вигнали на вулицю, бо ті не змогли погасити своїх кредитів. Усього ж в Україні сотні тисяч людей, які потрапили в кредитну пастку. В результаті маємо новий валютно-кредитний Майдан під Нацбанком. Але потрібно усвідомити, що жоден банк палець об палець не вдарить, аби простити борги чи дозволити їх віддавати за курсом 5. Єдиний вихід – запровадити механізм банкрутства фізичних осіб. На сьогодні українці позичили у банків 178 мільярдів гривень.

Більшість із цих кредитів були взяті ще у 2008-му році, коли долар коштував 4,5 гривні. Якщо говорити про частку гривневих і валютних кредитів, то їхнє приблизне співвідношення 20% до 80%. Така шалена диспропорція сталася через те, що банки вмовляли, тиснули, наполягали, аби позичальники брали кредити в валюті. Якщо ж людина хотіла взяти саме гривневий кредит, то їй прямо натякали, що вона отримає відмову. А от якщо обере євро, долар, швейцарський франк, то кредит нададуть. Тобто банкіри заганяли українців в пастку, а вони туди йшли, бо не уявляли, як можна без допомоги купити машину, квартиру чи іншу нерухомість. Виходить замкнуте коло – без кредиту неможливо було жити, а тепер – і з ним також.

Зараз позичальники вимагають від Нацбанку дозволити їм платити по курсу валюти на момент одержання кредиту. Сподіватись на це марно, оскільки Україна та МВФ підписали меморандум, за яким ми зобов’язались накласти вето на будь-який закон, що в примусовому порядку змушує кредиторів проводити реструктуризацію боргів або зменшувати їх за рахунок перерахунку по фіксованому неринковому курсу.

Вихід з цього глухого кута лише один – запровадити механізм банкрутства для позичальників. Таку практику застосовують в Європі, США та навіть Росії. До речі в останній цей механізм мав почати діяти в цьому році. Через падіння рубля цей закон вступив в дію на півроку раніше. За ініціативи ГО «Реформи проти корупції» та «Союз вкладників», я зареєстрував у Раді законопроект №2040. Діє він дуже просто. Позичальники подають повний перелік свого майна, а кошти від його продажу направляються на погашення боргів. Звичайно ж останню сорочку забирати не будуть, як і єдине житло.

Після цього навіть непогашені борги анулюються. Від цього виграють три сторони – позичальник, банк і держава. Перший позбавляється кредитного ярма, другий – отримує доступ до грошей боржника, не бігає за ним по судам, а третя – починає отримувати в свою казну податки, бо більшість позичальників не працює легально. Звичайно ж, якщо людина приховала якесь майно, то борги списані не будуть. Є і певні обмеження, з якими зіштовхнуться колишні позичальники. Тут і заборона на підприємницьку діяльність, кредити, укладання договорів поруки або застави. Але такі бар’єри існуватимуть лише 3 роки.

Є у такої ініціативи і критики. Головний їхній аргумент – банки не зможуть повертати депозити, надавати нові кредити, а частина їх просто збанкрутує. Але таке враження, що цим «експертам» хтось доплачує. Банки залучили від фізосіб депозитів на суму 409 мільярдів гривень, а кредитів надали 178 мільярдів. До прикладу, за 5 років стабільного курсу долару банки ще тоді збільшили заборгованість за депозитами більше, ніж на 220 мільярдів. Тому грішити на запровадження банкрутства не варто.

Як правило, позичальниками є молоді соціально-активні люди, які прагнуть нормального життя. І банки не в праві ставити на ньому крапку. Тому треба цим людям допомогти. Бо це вже не кредиторська рота чи батальйон, це ціла армія.