Десь в другій половині сумних 90-х довелось взяти участь у всеукраїнських зборах/нараді представників малого бізнесу та урядовців. З усієї України за допомогою USAID до Києва з’їхались сотні підприємців. З численних виступів запам’ятались лише два: Азарова, тоді головного податківця, та Ющенка, тоді ще головного банкіра країни.

Виступ Азарова, який полягав в тому, що бізнес не хоче платити податків, заглушувало голосне "шаркання" ногами по підлозі, а виступ Ющенка завершився аплодисментами. Тоді ще не було політичного протистояння між Сходом і Заходом, а прагнення бізнесу до реформ виглядало майже одностайним. Говорив Ющенко про реформи, перш за все в податковій сфері, правильно. Які були наступні дії – загальновідомо. Звичайно, кожен розуміє слово «азарівщина» по-своєму. З моєї точки зору добре описує цей термін слоган "податки понад усе". Якщо медична система в Україні враховує в першу чергу інтереси начальства від медицини, освіти, тобто свого, то податкова, в першу чергу, враховує інтереси виключно податкового начальства.

Колись, в середньовічній Європі був знаменитий податок "на дим" – з кожного димаря стягувався податок. Чому виник цей податок і хто його придумав, здогадатися неважко - митарі завжди були винахідливими.

Наші митарі виявились ще активнішими. На початку і всередині 90-х на кожному перехресті стояли патрулі податкової міліції і тут же ж, "не відходячи від каси", збирали "податки". Потім в уряді появились "винахідники" і придумали якісь марки, які треба було купити в податковій і пропорційно до суми кожного договору ліпити їх на примірник договору. Правда, за тиждень такі марки почали продавати в кіосках і від "блискучої" ідеї через місяць чи два відмовились. Трохи пізніше в уряді з’явились дещо освіченіші митарі і пости податкової міліції та марки замінили теперішніми податками.

Податок "на дим", пост податкової міліції, акцизна марка на будь який господарський договір, теперішні ПДВ, ЄСВ та земельний податок на перший погляд не мають між собою нічого спільного. Проте, коли глянути уважніше, то різниця між ними не принципова, адже всі ці податки не залежать від кінцевих результатів роботи суб’єктів оподаткування. Чи сім’я має що їсти, чи ні – наявність димаря на хаті була самодостатньою причиною для сплати податку.

Чи господарський договір дав якийсь позитивний результат, чи по цьому договору взагалі не заплатять – нікого не хвилює, марки треба купити і приклеїти. Чи фірма щось заробила, чи має тільки збитки – те ж саме: ПДВ, ЄСВ та земельний податок треба заплатити. Ідея одна – гроші мають поступати, а митарі не повинні особливо напружуватись.

Не треба якихось особливих економічних знань, цілком вистачить здорового глузду, щоб зрозуміти звичайну річ: не можна будь яким способом стягати податки з підприємства, в якого грошей нема. Селянину ніколи в голову не приходила ідея різати корову, щоб отримати більше молока, навпаки – за нею краще доглядають! Але ж саме це і робили, чи роблять, названі вище податки з будь-яким бізнесом.

В світі застосовуються багато різних податків. Зокрема, є караючі або забороняючі, як ось акциз на алкоголь чи тютюн. Часом під такий податок попадають і цілком «мирні» продукти, як наприклад, вершкове масло в Данії – просто держава вирішила покращити здоров’я своїх громадян.

Чомусь так склалося, що в Україні до категорії забороняючих потрапили майже всі основні податки. Але «забороняють» вони не шкідливі звички, а бізнес.

В статуті будь-якого приватного підприємства записано, що метою створення підприємства є отримання прибутку. Нічого дивного, адже який зміст робити інвестиції, якщо від них не буде прибутку?

На жаль, погляди бізнесу і суспільства в цілому (держави особливо) в цьому кардинально розходяться. Загальноприйнятою в Україні є думка, що головне завдання бізнесу платити податки. Суспільство в своїй більшості вважає, що приватна особа, інвестуючи, від ранку до ночі тільки й думає якби нагодувати всіх решту громадян. Оскільки бізнес з цим категорично не згоден, війна проти нього не стихає ні на хвилину. Відповідь на питання, хто бере верх в цій боротьбі, неважко знайти в офіційній статистиці, яка свідчить, що більше половини підприємств взагалі працюють збитково! І так протягом багатьох років!

Противники бізнесу в Україні скажуть – як же ж тоді бізнес в Україні існує. Який зміст йому працювати, якщо нема прибутку? Так, згоден – "якось" працюють і "якісь" податки поступають. Так, завдяки державному рекету через такі ПДВ, податок на землю, ЄСВ та інші податки, які абсолютно не залежать від того чи є в підприємства прибуток чи ні, щось та потрапляє в бюджет. А що лишається бізнесу, а нічого, – тільки сховане від держави. Тільки контрабанда або "лівак", які теж, до речі, "оподатковуються", але вже дуже неофіційно дуже офіційними людьми.

Якщо, не дай Бог, при діючій податковій системі комусь вдасться повністю закрити контрабанду, "лівак" та "конверти", то майже весь бізнес за декілька місяців закриється – кому такий «бізнес» буде потрібний? Сподівання уряду, що лише спростивши реєстрацію бізнесу, провівши судову реформу і т.д. ми зрушимо економіку з дна є наївними – доки бізнес не буде бачити реальної можливості легально досягнути своєї єдиної цілі - прибутку, економічного розвитку нам не бачити. В цьому, напевно, криється також те, чому наш бізнес в своїй масі мовчить. Пошумиш тут, якщо здебільшого твій прибуток залежить від контрабанди, "лівака" і "конверта".

Ще одна крамольна думка. Перелом на краще в українській економіці розпочався в кінці 90-х після революційного указу Президента Кучми про спрощену систему оподаткування. Відтоді і розпочався ріст економіки. Я не проводив спеціальних досліджень, але чисто емпірично виглядає, що це явно не заслуга малого бізнесу, як такого.

Сам малий бізнес за визначенням "погоди" зробити не міг. Насправді, спрощена система зробила інше - вона замінила собою реформу податкової системи в цілому, дозволивши середньому і великому бізнесу через «оптимізацію» податків заробляти гроші! Ось і почався похід бізнесменів в депутати - будучи «при владі» це робити простіше і безпечніше. Все просто.

Складається враження, що тоді все вийшло випадково. З безвиході, в умовах жахливої рецесії, через спрощену систему в економіку впустили кисень. Можна тільки уявити собі, де б могла бути зараз економіка України, якби провели справжню податкову реформу і просто дозволили всьому бізнесу заробляти законно.