Ні для кого не секрет, що слово «реформи» в Україні дискредитовано. Воно девальвувало швидше, ніж гривня. Якщо запитати в людей, з чим асоціюється це слово, у відповідь почуєте: з безвідповідальними заявами політиків.

В чому причина? Перелічити їх можна багато. Але є дві, які варто виокремити. Перша причина – опір корупційної системи.

Не зважаючи на заяви політичних партій чи керівників органів, іноді навіть власні, пов’язані з корупційними схемами політики та чиновники, не збираються відмовлятись від своїх доходів на користь державного бюджету. Таких людей досить багато, вони залишились при своїх «посадових» можливостях або успадкували їх і продовжують «вирішувати справи», з користю для себе. А для цього вони роблять усе, щоб система не змінювалась, щоб складність процедур надання державою послуг громадянам залишалась, а кількість платних адміністративних послуг не зменшувалась. І норми закону, а тим більше права людей при цьому втрачають значення.

Прийняття закону часто не гарантує його виконання, якщо це залежить від урядовців.

Випадків, коли Уряд приймав необхідні підзаконні документи у визначений термін, набагато менше, ніж коли це робиться з затягуванням часу. Так, сьогодні відсутній затверджений Урядом перелік населених пунктів, в яких проводилась чи проводиться Антитерористична операція, тому мешканці, підприємці відповідних міст та сіл не можуть скористатись своїми правами, наданими їм законом. Визначену законом компенсацію роботодавцям виплат середнього заробітку мобілізованим працівникам Кабінет міністрів, не зважаючи на мої численні «нагадування», приймав дев'ять місяців: закон був прийнятий в червні минулого року, а необхідна урядова постанова лише в лютому 2015 року!

Весь цей час роботодавці не лише платили зарплату своїм працівникам, які пішли захищати країну, але й сплачували податки з нарахованих сум! І знову залишилось невирішеним питання заборгованості перед роботодавцями, сформованою за цей період.

Схоже, що Уряд вирішив «пробачити» всім, кому винен і нічого не повертати, що означає, що він знову забрав з економіки робочі місця, а у працівників їх зарплати.

Невиконання законів, не забезпечення прав людей, не проведення навіть прийнятих Верховною Радою рішень існують тому, що немає персональної відповідальності за це. Закони не виконуються як через відсутність справедливої судової системи, так і через відсутність політичної відповідальності за дії чи бездіяльність, за обіцяні та часто анонсовані реформи, що не відбулися.

Вже настав час персональної відповідальності: кожна провалена реформа має своїх «батьків», відтак їх ім’я та прізвища повинні бути озвучені на всю країну.

Відсутність персональної відповідальності або уявлення про те, що її можна уникнути – друга причина гальмування реформ в країні. Багато хто щиро вірить, що можна постійно на чорне говорити біле і всі безкінечно будуть чекати, коли ж реформа відбудеться.

І це велика помилка. Бо Україна вже вичерпала свій запас міцності для дослідів над собою, бо все більше українців останнім часом винні обов'язкових платежів більше, ніж заробляють. Ми не маємо часу на імітації, а повинні якнайшвидше створювати умови для розвитку економіки, створення робочих місць, звільнення виробництва від корупції та, відповідно, забезпечення громадянам належного захисту. От це і будуть реформи.