«Уважаемые товарищи!» — нещодавно звернувся президент РФ Володимир Путін до колишніх колег по ФСБ. «Товарищи» у звичному для Путіна «чекістському» середовищі, яке свого часу і проштовхнуло його нагору, назавжди саме «товарищами» і залишаться. І аж ніяк не «господами». «Господа, — як казав Шаріков, — все в Париже». Москва — не Париж, Москва претендує на спадок імперії під назвою «Радянський Союз», який Путін і будує як може, як уявляє, як, зрештою, вчили.

У час, коли в українське суспільство запускають ще одну водороздільну дискусію — чи святкувати нам 8 травня, чи 9-те, — Москва робить усе, щоб, як ковдру, перетягнути історію на себе. Давно вже відомі плани Путіна побудувати в Москві пам’ятник Володимиру Великому, який хрестив Русь, в стилі церетелівської неогігантоманії. Це нічого, що Володимир хрестив саме Київ, у той час як на місті Москви ще квакали жабенята. Держава, яка має історію з вирваними сторінками і викресленими іменами, зрештою може приписати собі будь-який літопис. І з позиції державного будівництва робить це вірно. Путін, наприклад, ще рік тому прямо сказав, що роль українців у Великій Вітчизняній війні є другорядною й без нас можна було обійтися. Він не обмовився, а дійсно так гадає. Це його і переконання, і курс — є лише Путін, Росія й «соотечественники», до яких цар зараховує всіх російськомовних (!). Ми ж — українці, — які втратили на тій війні мільйони громадян і які в цей момент продовжують воювати саме з фашизмом у новій його реінкарнації, чомусь самі намагаємося відхреститися від своєї Перемоги, від своєї дати і назвати її «днем примирення». Слово «примирення» в сучасному аспекті взагалі викликає у багатьох оскомину, адже асоціюється з недолугою і трагічною політикою «перемир’їв» під час війни, яку ми звемо, знову ж таки, АТО. В той час як Росія відверто грабує наші параграфи історії, ми самі їх підтираємо гумкою — «как бы чего не вышло».

Поки ми не навчимося збирати свої смерті на тисячолітньому шляху, будемо сипати ними і в майбутньому. Вимиваючи нашу пам’ять і нашу гордість, ми втрачаємо ідентифікаційні орієнтири, а отже стаємо жертвою історичних маніпуляцій. Як, наприклад, українські ветерани, яких РФ запросила на Парад Перемоги. Москва планує розіслати серед них відповідні запрошення, за якими можна буде потрапити на парад. Агресор, імперіаліст, фашист нових часів фактично намагається в історії закріпитися переможцем. Багато хто забуває, що в 1940-х наш народ воював не з німцями, а з агресором, не за Сталіна чи Компартію, а за перемогу істини над злом. Зараз цим злом є Кремль, а отже Істина — на нашому боці.

Серед тих, хто хоче примазатися до знаменних дат (а то і використати їх для провокацій), так і не вичавлені з нашого тіла комуністи. Двадцять років вони є агентами впливу Кремля в Україні. Їхня зла роль не обмежувалася спекуляцією ностальгічними почуттями стариків. КПУ і близько подібні організації можна з упевненістю віднести до терористичних, до посібників агресора.

Міністр юстиції Павло Петренко звернувся до СБУ з вимогою перевірити інформацію щодо обрання лідера українських комуністів Петра Симоненка в президію пленуму Комуністичної партії РФ. У Компартії України вже спростували цю інформацію. Але Мін’юст також вимагає провести додаткове розслідування причетності Симоненка ще й до фінансування тероризму і підтримки терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР». Я, як луганчанин, який спостерігав за роллю комуністів у координації дій між бойовиками і місцевою владою в Луганську при захоплені будівель СБУ і МВС, можу запевнити читача, що згадані підозри щодо причетності комуністів до терористичної діяльності — реальні. Як наслідок, це зрештою призвело до війни і тисяч смертей. На жаль, ритуал виборчого екзорцизму на жовтневих виборах, коли КПУ не дісталося жодного місця під куполом парламенту, виявився недостатнім. Комуністів треба хрестити судом.

Павло Петренко заявив: «Як відомо з публічних джерел, Комуністична партія Російської Федерації публічно підтримує терористичні організації «ДНР» та «ЛНР», заявляє про підтримку анексії Криму. Тож прийняття Симоненка до керівних органів КПРФ свідчить про те, що він може бути причетний до вищезгаданих кримінальних злочинів». Разом із тим Мін’юст зробило запит щодо перевірки можливої зміни громадянства Петром Симоненком і отримання ним російського паспорта.

Вже зараз готується комуністами, які опинилися поза Верховною Радою за минулих виборів, чергова провокація, як в Одесі на день звільнення міста 10 квітня, і 1 травня. Симоненко заявив про бажання об’єднати зусилля російських і українських комуністів і в день 1 травня провести спільну акцію в Києві (!). Такі заяви він зробив у Росії, де наразі ховаються особливо одіозні комуністи, зокрема луганський лідер комуністів Спірідон Кілінкаров, який викував у Луганську низку кадрів для «ЛНР».

Лідер українських комуністів Петро Симоненко виступив на пленумі КПРФ, де закликав боротися з «фашистським режимом». Симоненко заявив, що «партія комуністів має розробляти теорію стосовно нової ситуації, збирати сили і готуватися до нових політичних боїв». Мало того, Симоненко вважає, що цю боротьбу необхідно вести спільно з російським народом, та закликає до «створення бойового антифашистського фронту». Зверніть увагу на ці слова: «готуватися до боїв», «бойовий», «антифашистський фронт». До того, що Симоненко полюбляє гратися в терміни «фашизм» і «антифашизм», звикли всі. Але що він має на увазі під словом «бойовий»? Подібна мілітаристська риторика з боку комуністів не нова. 8 квітня 2014 року КПРФ вже мала намір відправляти «партійний десант до Донецька, Луганська і Харкова». Тоді заступник голови ЦК КПРФ Валерій Рашкін заявляв, що буде надавати всіляку допомогу «мешканцям сходу України» в тому числі й «в плані фізичного захисту». Знову невипадкова агресивна риторика, а значить, такий не до кінця знищений небезпечний звір, як комуністи, в певний момент перетвориться у злого біса, який обов’язково зробить свою чорну справу.