Я люблю феодалізм, тому що він чесний і веселий. Щоправда теж не без недоліків. І саме недоліки були успадковані демократією. Наші феодали ніколи не могли розібратися без татарів, як ми сьогодні не можемо розібратися без американців.

Час повертатися додому, до феодального затишку, до роботящих селян, шляхетних сеньйорів, прекрасних дам.

Всі наші уяви про гідне і прекрасне гніздяться у феодалізмі. Там наше серце, а розум оперує масами, класами та соціальними групами. Це - змова соціологів.

Вони досліджують те, чого нема - громадську думку. “А що нам скаже громадська думка” А що нам скаже дельфійський оракул? Тисячу років жерці приховували від греків, що Піфія померла. Соціологи хочуть не менше часу приховувати від нас смерть громадської думки. Світ повернувся до попередньої психологічної ситуації, коли дев’яносто п’ять відсотків населення орало землю і не помічало, що на замковій вежі помінявся прапор.

Сьогодні в усьому світі, ліпшу частину якого становить Україна, політика, мистецтво, наука, війна є внутрішньою справою п’яти відсотків населення. Інших це не стосується. Гадали, що розвиток комунікацій та обчислювальної техніки призведе до глобальної інтеграції, а насправді ми маємо тотальне відчуження. Кожен може вибрати інформаційний потік, в якому буде існувати, і ніколи не перетинатиметься з інформаційним потоком сусіда.

Якщо здійсненню пролетарської революції перешкоджає феодальна роздрібненість, то треба бути не політичною партією, а феодальною дружиною. Якщо все це не “повстання мас”, а з’ясування стосунків у середині вузького кола людей, які дедалі більше відчувають себе сеньорами та васалами, панами та підпанками, то для чого все це демократичне лушпиння? Покажить нам герби і турніри. Заберіть соціологів, подайте герольдів. Не треба депутатів, дайте лицарів і прекрасних дам.