Мохаммед Зариф и госсекретарь США Джон Керри в Лозанне

Останнім часом доволі активно і з оптимізмом фахівці та експерти аналізують, як може вплинути на розвиток світу послаблення чи навіть ліквідація санкцій західного світу щодо Ірану в обмін на скорочення цією країною ядерної програми.

Варто нагадати, що принципових домовленостей з цього приводу досягнуто в ході чергового раунду переговорів на рівні міністрів закордонних справ між США, Китаєм, Росією, Францією, Великою Британією і Німеччиною з одного боку та Іраном, з іншого. Домовленостей було досягнуто на початку квітня цього року у місті Лозанна. Відповідний договір має бути підготовлено і підписано 30 червня ц.р. Насамперед постає питання, як це може позначитися на долі Ірану та основних його опонентів?

Відзначимо, що Іран з населенням майже 77 млн людей, звичайно, не Європа. Але – це одна з провідних в азійському просторі за науковим розвитком країна. Народ із своєю системою цінностей, які, здебільшого, пересічний українець не розуміє. Не можна сказати, що ці цінності кращі чи гірші. Вони – інші. Принципово відрізняються від тих, які поважаються в нас. Словом, Іран – це велика, самобутня азійська країна з відносно добре розвинутою наукою і системою освіти. Добре розуміє і по мірі можливостей інвестує у розвиток і запровадження нових технологій заради майбутнього нації.

Має і використовує всі можливості для залучення в іранську науку і техніку вчених з усього світу. Активно впроваджує сучасні технології, зокрема українського літакобудування. Значною мірою через санкції західного світу Іран змушений був налагодити випуск і використання своїх товарів та послуг замість тих, які могли б поставлятися із західних країн. З іншого боку, все-таки Іран відчуває брак передових технологій, які розвиває Захід і не можуть замінити країни-симпатики Ірану, зокрема РФ.

Стосовно згаданих домовленостей у форматі Іран – шістка варто відзначити таке: Іран не бере на себе зобов’язання ніщо руйнувати, включаючи центрифуги по збагаченню урану (на відміну від України, де ліквідовано все, причетне до ЯЕ); не ясно, куди з Ірану слід вивозити високозбагачений уран – чи не йдеться про країни, звідки легко і скоро його можна повернути; Іран зберігає найцінніше в ядерній програмі – фахівців. Аналізуючи таким чином, можна прийти до висновку, що згаданий раунд переговорів є певним успіхом іранців.

Окреме питання щодо іранської нафти.

Загалом ця держава займає приблизно 4-те місце у світі по затверджених запасах нафти. Видобуває трохи менше, ніж 4 млн барелів в день. Планує збільшити обсяги видобутку нафти до 8 млн барелів за день. До введення санкцій, могла контролювати приблизно 5% світових нафтових ринків. Доходи від експорту нафти відіграють важливу роль у наповненні бюджету, хоча дещо меншу, ніж це є в РФ. Іран є однією з 12-ти країн – членів ОПЕК з потенційною квотою там приблизно 14%.

Можна так оцінити, що, в результаті запровадження санкцій західного світу (насамперед США і ЄС) фактично іранську нафту (виділяють двох типів: Iran Heavy та Iran Light) здебільшого замістила Росія. Тому, в разі зняття санкцій, де-факто іранська нафта на світових ринках може «потіснити» російську нафту. Однак, керуючись вищенаведеними даними, складно передбачити вплив іранської нафти на загальну ціну нафти на світових ринках у довгостроковій перспективі в разі зняття санкцій.

Є і оптимістичні передбачення, і – песимістичні. Але найкраще покаже час. Короткостроково, безумовно, поява іранської нафти на світових ринках «зіб'є» ціну на нафту. Скоріш за все – до рівня собівартості нафти в окремих країнах, де вона висока – оскільки є таке враження, що за ринком нафти хтось «стоїть» і впливає. Таким чином, іранська нафта, скоріш за все, є суб’єктом впливу на ринок, а не об’єктом.

Власне питання собівартості нафти вимагає більш детального аналізу. На окремих іранських родовищах вона складає 3-4 долари, на інших – 6-7.Тобто, в середньому по Ірану можна вважати, що собівартість бареля нафти (з транспортними видатками) складає приблизно 5 доларів США. Тобто, приблизно така, як і в інших експортерів Перської затоки.

Тут важливо наголосити: у Росії, зокрема, за оцінками колишнього галузевого віце-прем’єра, собівартість нафти (з транспортними видатками від родовища) складає 30-40 доларів США і поступово зростає, оскільки вичерпуються «старі», легкодоступні родовища, а видобуток зміщається у напрямку Арктики, де собівартість нафти, зокрема, висока.

Однак світова ціна на нафту безумовно цікавить Україну з огляду на нашу участь у світових процесах. Хоча, завжди цікаво детальніше з’ясувати як вплине поява іранської нафти на світових ринках на нашу державу. Простіше кажучи – що нам з того?

Тут варто нагадати, що більшість нафтопродуктів в Україну імпортуються з НПЗ, які є власністю РФ, або отримують російську нафту. Крім того, є всі підстави вважати, що ціни на нафтопродукти у нас є результатом змови продавців і практично не залежать від ціни на сировину (нафту) на міжнародних нафтових ринках.

З огляду на окреслене, виходить, що в Україні має бути байдуже, яка ціна нафти на міжнародних ринках. Є там іранська нафта, чи нема. Нас, на жаль, зараз, по великому рахунку, не повинно цікавити скільки там іранської нафти.

Інша справа, якби в Україні був свій НПЗ під повним державним впливом, який би отримував нафту з міжнародних ринків і виробляв високоякісні нафтопродукти у великих кількостях і міг виходити на ринок і таким чином серйозно впливав на ціни нафтопродуктів. В такому разі, Україна була би безпосередньо зацікавлена у тому, аби ціна нафти на світових ринках була якомога нижчі. У тому числі – за рахунок іранської нафти. Тобто, тільки при наявності сучасного НПЗ, Україна була би реально зацікавлена у тому, щоби були зняті економічні санкції з Ірану. А при нинішній ситуації питання Ірану – це тема кабінетів і не більше.

Тут варто нагадати, що такий проект нового нафтохімічного комплексу був опрацьований і підготовлений до реалізації ще в 2008 році (газета про це вже писала). На жаль, він не був реалізований. І тепер варто до цього питання повернутися.