Такі виклики історії змушують нас ставити собі амбітні цілі та впевнено йти до їх реалізації. Але й тут – кожен розуміє амбітність по-своєму. Для одних амбітною метою буде повернення Україні Криму, або збереження Донбасу у складі України, або взагалі збереження української державності. Для інших пріоритетами будуть безвізовий режим з ЄС, вступ до НАТО, заявка на членство в ЄС…Вважаю, що все перелічене не підходить нам в якості стратегічної мети. Наша мета не повинна залежати від бажання інших країн, а вступ чи відмова залежить саме від держав-учасниць будь-яких міжнародних організацій. Ми ж можемо і маємо максимально інтегрувати нашу країну в економічний та політичний простір Західного світу.

Лише тоді, коли наша країна буде сильним геополітичним гравцем, нас хотітимуть бачити і в Євросоюзі, і в НАТО, і у Великій вісімці. Нам не потрібно буде проситись, адже нас самих будуть запрошувати.

Що ж для цього потрібно? Все те саме, що потрібно самим же українцям: справедливі суди, ефективна державна служба, чесні правоохоронні органи, сильна армія, максимально прості умови ведення бізнесу, низький рівень бюрократії, високий рівень розвитку освіти, науки, культури, спорту, об’єктивна журналістика…

Так, змін потребує, в першу чергу, наша держава та наше суспільство. Чи реально це зробити до 2020 року? Цілком. Все залежить від нас. Але наша задача ускладнюється тим, що країна перебуває у стані неоголошеної війни. Тому вирішити свої внутрішні проблеми не можливо без перемоги над агресором. А перемога можлива лише у разі внутрішніх реформ. Ці дві задачі доведеться вирішувати одночасно.

Коли ми зможемо перемогти Росію? Тоді, коли ми станемо незалежними від неї економічно та політично, коли наша армія буде професійнішою і сильнішою за російську, коли ми підтримаємо поневолені народи Російської Федерації у їх національно-визвольній боротьбі, коли Москва втратить статус російської столиці, а на уламках Російської імперії постануть нові незалежні демократичні держави.

Звісно, всередині нашої держави головним пріоритетом має стати боротьба з корупцією. Наголошую – не з корупціонерами, а з системою, що її породжує. Корупцію можна подолати не арештами корупціонерів, не посиленням кримінальної відповідальності за корупційні дії, а дерегуляцією, дебюрократизацією державного механізму.

Коли громадянин має змогу контролювати розподіл сплачених ним податків, чиновникне має змоги красти. Коли громадянин має змогу вільно обирати державне керівництво – політики змушені виконувати свою передвиборчу програму. А коли громадянин може ухвалювати рішення через інструменти прямої демократії – вся держава працює на нього.

Тому головний курс, який має брати Україна – це спрощення будь-яких процедур, в першу чергу – для ведення бізнесу, і збільшення ролі громадянина в управлінні державою. Майдан показав готовність українців до використання механізмів прямої демократії. Референдуми, громадські слухання, громадські ініціативи, петиції – повинні набути реального змісту.

Реалізувавши всі ці кроки, Україна стане на шлях реалізації дійсно амбітної мети – лідерства серед держав Європи та світу. В економіці, політиці, культурі, спорті… Чим вища планка – тим вищі досягнення. Україна повинна стати новим центром тяжіння у світі, і це цілком реальна мета.