Зайшов у столичну міліцейську частину 3027 (Нацгвардія), до якої був приписаний батальйон "Донбас", і в якій я офіційно служив, але так досі не отримав жодного посвідчення.

Спершу заглянув у фінансову частину, де мені залишилися винні гроші. Хотів дізнатися, скільки ж, власне, винні. Службовці двічі послали мене "в сусідній кабінет", нічого не з'ясували, потім сказали приїхати четвертого-п'ятого. Я сказав, що далеко їхати – з Дніпропетровської області. Вони знизали плечима.

Зайшов у стройову частину в/ч 3027 дізнатися, коли ж видадуть посвідчення учасника бойових дій, якого я чекаю більше півроку. Сказали, що велика партія документів добровольців була недавно загублена, тому треба уточнювати. А ті посвідчення, які готові, повезли в Маріуполь, а відповідальна особа повернеться, мабуть, четвертого-п'ятого. Я сказав, що в цю дату повернутися не вийде, можна зараз по телефону бодай щось дізнатися. Подзвонили, дізналися – треба принести фотографію у головний штаб Нацгвардії, в центрі міста. І куди ділася та пачка фото, які я вже приносив півтори місяці тому?..

Зайшов у штаб в/ч 3027, аби поставити у військовому квитку запис, що я проходив тут службу, був відряджений в зону АТО. Тіточка з майорськими погонами сказала, що у мене в квитку вже є перший запис (вписана частина, де я служу нині і де мені, власне, видали цей квиток), вписувати факт моєї служби в Нацгвардії другим рядком вона не буде.

– Так що, – питаю я, – не був, виходить, я на службі в МВС, не брав участь у військових діях, бо ви не можете ставити запис у другий рядок?!..

– Зайдіть краще четвертого-п'ятого.

– ...А що станеться четвертого-п'ятого? Перший запис сповзе вниз, і ви, нарешті, зможете вписати відмітку?

– Ой, все! У мене обід!.. – випалила жіночка і почала збиратися.

Її відповідь справила на мене таке враження, що я дістав телефон і сфотографував авторку.