В Україні знову наближається час змін. І навіть не скажеш, що вони будуть великими, адже навряд чи щось істотно «модифікується». Буде нова обгортка, але її нутрощі, та політична матриця, яка так глибоко встигла пустити корінь, залишиться старою. Складається враження, що цьогорічні вибори зовсім без вибору.

Політично не свідома молодь – вже давно не є диковинкою. Проводячи соціологічні дослідження стає зрозуміло, що кожна друга людина віком він 18 до 25 років має індиферентні погляди. Це одна з головних проблем, що стоїть на шляху розвитку країни.

В неї є декілька причин.

По-перше, для молодої людини в політичних силах немає прикладу для наслідування. Як результат у них виникає байдужість, бажання виїхати до іншої країни (близько 40 % щороку тікають на зустріч кращому життю) тощо. А чом би й ні? Їхні інтереси ніколи не враховувалися чиновниками. Жодних обіцянок парламент не виконав добровільно, а тільки під тиском. Складається ще одне враження, що він хворіє на політичну амнезію: пообіцяв і забув.

По-друге, в політиці немає зовсім нічого цікавого, родзинки. Та й натяку на якусь перспективу в майбутньому також. Всі сподівання тільки на себе. А молоді зараз ой як не легко: проблема першого робочого місця, житлове питання, армія (вже навіть якщо захочеш туди піти – все одно плати гроші). А підтримки з боку держави немає.

З’являється питання: навіщо тоді йти на вибори? Хм… А що, вподібнюватися цим сукам обриганим, дозволяти вилазити на голову і пити кров? Цьому не буде ні кінця, ні краю. І навіть останню краплинку ніхто не побоїться висмоктати.

Потрібно раз і на завжди запам’ятати, що більша половина всіх обіцянок все одно відійде до небуття, що ми не маємо чекати відповіді склавши руки. Треба повернути все в інше русло, об’єднати зусилля, разом обрати те, що нам потрібно, взяти все під контроль. Як це зробити? Для здійснення чогось – головне бажання. Якщо щось не вийшло – погано значить хотів.

Свідомий вибір – це те, чого не вистачає нашому суспільству. При тому ставку треба робити не на ті політичні сили, які є сукупністю корупції, злочинності та українофобства, а на самого себе, свій розвиток. Сучасна людина не хоче брати участь у політичних і громадських організаціях, вносити часточку себе в розвиток країни. Майбутнє України буде таким, якими будемо ми. Тому є резон ставати кращими. Нове покоління дуже відрізняється від попереднього. На них значно вплинув технологічний розвиток, інтернетизація та інформатизація.

Старше покоління можна умовно поділити на два табори. Ті, хто за інтеграцію в ЄС, і ті, хто бажає об’єднання з Росією. Сучасне ж покоління в основній своїй масі має орієнтацію на захід (цікаво те, що донецька молодь не є виключенням). Інтереси молоді зовсім інші. Але всі хочуть демократії та свободи слова. Попри це, ніхто з них не вийде захищати телеканал, який так їм до вподоби.

Молодь повинна диктувати, яка буде політика, а не бабусі, які жили за «залізною завісою» та готові душу продати за гречку. На них і орієнтуються передвиборчі акції, реклами та агітація. Нас же вони намагаються підкупити такими законопроектами типу «Про перше робоче місце». Де воно те місце, коли його вже зайняла чиясь срака, яка не має ніякого бажання працювати. Ми в школі не були зомбовані комунізмом та «дєдушкой Лєніним», нам не нав’язували той «переляк», за яким руський народ так чітко ідентифікують за кордоном. У нас немає фобій по відношенню до секс меншин.

Коли я бачу політика, що вийшов «у народ», аж смішно стає. Він говорить із виборцями наче намагається опустити їх до нижчого рівня. Звідси потім і з’являються оті нечувані фотографії в мережі з обсмоктуванням рук, наче якомусь святому падре чи покійнику. Не треба нас вважати тупою біомасою, якій можна промити мозок і нав’язати несвідомий вибір! Відчуття, що з часом Україна знову повернеться до кріпацтва. Візьміть хоча б село, спитайте людей як їх справи, що там робиться.

Цікаво, чи є ще в світі така країна, де перша людина держави навіть не може чітко висловити свою думку? Чи вміє ще хтось із них так завзято «бачити руками» і так пристрасно «мацати очима»? Хм…

Таке враження, що політика, наче та інфекція, за якої всі цінності втрачають свій смисл, нівелюються. Але ніколи не потрібно вибирати менше зло. Для всього знайдеться свій «антибіотик».

Евген ЛОЗОВИЙ