Политтехнолог, эксперт в сфере стратегических коммуникаций Денис Богуш пишет в своем блоге:

Виборчі кампанії в Україні перетворюються на химерні відгуки демократії. До речі, в Україні з демократичними виборами набагато краще ніж в Білорусі та Росії, але за останній рік ми впевненно рухаємось в бік цих братніх країн.

В таких умовах складно робити політичний аналіз та прогнозування, тому що аналітичні інструменти зводяться не до різних видів аналізу (контент, системний, кореляційний, факторний тощо) та моделювання (структурного, конгитивного, лінійно-нелінійного) політичного поля, а до практичної психології. Таким чином об'єктом аналізу є особи, які мають всі важелі влади і в ручному режимі керують змінами виборчого законодавства, кадровими рішеннями за партійним принципом, судовою гілкою влади, розподілом ресурсів тощо.
Але це вже є фактором політичної культури в Україні і такі фактори необхідно враховувати. Це не виключає розвиток політичних партій України в ідеологічному вимірі і є актуальним як для "нових", так і "старих" політичних проектів
Ідеології на вибір
Якщо уявити українське політичне поле, як білий аркуш паперу, то варто окреслити основні ідеологічні лінії. Для цього зробимо невеличкий екскурс в теорію.
Сучасні ідеології сформувалися в ХІХ столітті і існує три основних політичних ідеології: лібералізм, консерватизм, соціал-демократія.
Також значну роль у сучасному світі відіграють ідеології – націоналізм, комунізм, фашизм, анархізм, солідаризм, ідеологія "зелених" та інші.

В кінці ХХ століття з'явилися тенденції серед політиків і партій в прагматичних цілях відмовитись від сталої класичної ідеології, виникло багато течій з початком "нео", з'явилися різні поєднання ідеологічних течій, навіть є прихільники антиідеологізму.
Якщо говорити про класичні ідеології, то їх можливо охарактеризувати наступним чином:
Лібералізм. Основними принципами лібералізму є – абсолютна цінність особистості та її прихильність до свободи, як соціальної користі, тобто користі для всього суспільства. Закон, як сфера реалізації свободи, який зрівнює права окремої людини та інших людей, тобто панування закону, а не людей. Незалежність судової влади, підкорення політичної влади судовій, верховенство закону як інструмента соціального контролю і пріоритет прав людини над правами держави.
Консерватизм. Однією з головних ідей консерватизму є неприроднє і небажане переобладнання суспільства шляхом стрибкоподібних, революційних перетворень. Аналізуючи різноманітні форми сучасного неоконсерватизму, політологи виділяють три його основні різновиди: ліберально-консервативна, християнсько-демократична, (в якій головний акцент ставиться на цінність християнського морального порядку) і авторитарний консерватизм, який відстоює могутню державу, необхідну для захисту консервативних цінностей.
Соціал-демократія. Соціал-демократична ідеологія виходить з пріоритету поступовості історичної еволюції суспільства в бік соціалізму, зберігаючи при цьому соціальний і міждержавний мир. На Установчому конгресі Соцінтерну була офіційно проголошена доктрина під назвою "Демократичний соціалізм", головними цінностями визнавали свободу, справедливість, солідарність. Соціал-демократи, особливо ті, які знаходяться у влади в Європі, внесли значний вклад у створення розвинутої системи соціальної захищеності, яка врегульовується державою.

Партії та ідеології в Європі
Європейський досвід розвитку політичних систем може бути корисним для українських партій та політичних проектів. Ідеологічне структурування політичних систем країн Європи можна побачити аналізуючи ідеології політичних груп Європарламенту.
Европейський Парламент налічує наступні політичні групи з ідеологічними напрямками:

1. Европейська народна партія (EPP). Напрямок християнсько-демократичний, консервативний.
2. Прогресивний альянс Соціалістів та Демократів (S&D). Напрямок соціал-демократичний, соціалістичний.
3. Альянс Лібералів та Демократів за Європу (ALDE). Напрямок ліберальний, центристський.
4. Група зелених – європейський Вільний Альянс (Greens-EFA). Напрямок екологічний регіоналістський.
5. Група Консерваторів та Реформістів (ECR). Напрямок: право-центристські, євроскептики
6. Група Європейських Об'єднаних Лівих – Зелені Ліві Скандинавії (GUE-NGL). Напрямок соціалістичний, комуністичний, еко-соціалістичний.
7. Група Свобода та Демократія Європи (EFD). Напрямок євроскептиків.
8. Незалежні кандидати (NI).
На прикладі Європейського Парламенту ми бачимо відсутність "чистих" класичних ідеологій, але ідеологічні напрямки зберігаються. І таким чином від виборів до виборів структура політичних груп в Європаламенті змінюється в залежності від вдалої політики, виконаних обіцянок тощо.
Ідеологічний фактор є і залишається найважливішим для прийняття рішень в політичній культурі Європи.
Розвиток ідеологічних напрямків в Україні
Ідеологічний напрямок українських партій ніколи не був пріорітетом їх розвитку. Також важливим чинником є те, що багато партій в Україні на виборах не ставлять завданням попасти у владу (!). Практичною задачею деяких партій є, наприклад, заробити грошей на виборах, попсувати комусь кампанію та відібрати голоси, провести "технічних" кандидатів, навіть пропагувати якусь ідею, звісно теж за гроші. Це яскраво показала виборча кампанія до місцевих органів влади в 2010 році.
Якщо говорити про партії влади, то вже елементом політичної культури є те, що партія влади якщо не може перемогти з кращою ідеєю, або виконаними обіцянками, вона буде змінювати закони про вибори, намагатися контролювати ЗМІ, закуповувати (або захоплювати) всі рекламні носії, не давати альтернативним ідеям можливості розповсюджуватися, скуповувати голоси "тушок" у органах влади та скуповувати голоси виборців.
Але все ж колись починати треба. Якщо влада декларує європейські цінності – то про ідеологію прийдеться говорити та дискутувати.
Єдиним прикладом ідеологічного позиціонування в Україні, на мою думку, був початок 90-х, де були ідеологічні антиподи Комуністична партія України та Народний Рух України. Потім, за часів Леоніда Кучми нівелювався ідеологічний вимір, а фактор "влада-опозиція" вийшов на перший план. До речі, на сьогодні це теж найважливіший фактор політичного позиціонування.
Якщо говорити про позиціонування політичних партій в Україні, в цьому 2011 році, то можливо аналізувати декілька вимірів:
• Рейтингово-політичний
• Політично-ідеологічний
• Ідеологічний

За рейтингово-політичним позиціюванням ми бачимо два виміри – 1-2-3 ліга (за рейтингами партій згідно соцопитувань) та "проросійськість-проукраїнськість". (див. малюнок)
В першій лізі за цим позиціонуванням проросійську позицію займає Партія регіонів, а проукраїнську – Батьківщина. У другій лізі за рейтингами в проросійській частині – КПУ, Сильна Україна, в проукраїнській – Фронт Змін та Свобода. Ще є можливість попасти в другу лігу у партії УДАР Віталія Кличка, але його політична сила поки знаходиться по центру і на кордоні 2-ї та 3-ї ліги.
Народна партія, Громадянська позиція, Наша Україна, Народний Рух України знаходяться у третій лізі за рейтингами. Відповідно Народна партія знаходится в проросійській частині, а ГП, НУ, НРУ – в проукраїнській.
Політично-ідеологічне позиціонування на сьгодні охоплює наступні виміри: "влада-опозиція" та "праві-ліві". В період 2005-2009 років складно було розташувати політичні сили на вісях влада-опозиція, тому що Президентом був Віктор Ющенко, а Прем'єр Міністром, – то Віктор Янукович то Юлія Тимошенко. І було, наприклад, незрозуміло, – Партія регіонів у владі чи в опозиції?
На сьогоднішній момент вже є чітке позиціонування: Партія регіонів при владі, з кадровими "вкрапленнями" Сильної України та Комуністичної партії України (Народна партія не враховується тому що її рейтинг в рамках похибки). Лівий спектр більше займають КПУ та Партія регіонів з практично соціалістичними гаслами та спробами регулювати економіку. Більше правих та ліберальних ідей проголошує Сергій Тигипко і вся ця ідеологічна "солянка" пряцює разом в Уряді. На мою думку, в таких умовах неможливо провести жодну реформу, але, на мою думку, це не є очевидним для влади.
В опозиційному таборі Батьківщина займає лівий фланг з мінімально центристськими і навіть іноді правими ідеями, а правий фланг займає Фронт Змін і Свобода.
Складно визначити ідеологічно пратію УДАР, але по поведінці місцевих депутатів цієї партії фактично у всіх регіонах вони співпрацюють з Партією регіонів і владою.
Ідеологічне позиціонування на сьогодні відсутнє по двом причинам: по-перше самі партії не оголошують своїх ідеологічних орієнтирів, а по-друге, передвиборчі обіцянки і дії ідуть в розріз самі з собою. Партії більше займаються соціальним популізмом – тобто обіцяють людям все що вони хочуть, а потім, після приходу до влади взагалі не згадують що вони обіцяли, і змінюють гасла і погляди в залежності від кон'юнктури. Соціальний популізм перетворюється у віртуальний, з віртуальними конфліктами, задоволеннями, цікавими подіями, тв-шоу тощо.
Розвиток партійної системи України йде не по класичним світовим канонами, а по двом напрямкам – лідерському та рекламно-брендовому.
Лідерський базується на харизмі лідера, його особистих якостях, власному іміджі та умінні виступати на публіці. А реламно-брендовий базується навіть не на класичній агітації і пропаганді, а на рекламних психотехнологіях. І рекламується не партія, та її намагання зробити краще економіку, освіту, владу, а наприклад, червона (або синя) цяточка з цікавим блиманням. Цю цяточку запам'ятають, і блимання зайде в свідомість, може навіть дасть результати на виборах, але це жодним чином не стосується розвитку політичної культури і тим більше ідеологій.
З розвитком сучасних технологій, інтернету та соціальних мереж багато партій свою діяльність переводять у віртуальний простір. В віртуальному простроі пропагуються ідеї від провладних до опозиційних. Різні опозиційні проекти опору владі там дуже активно з нею борються, навіть перемагають, але, нажаль, звичайний виборець в регіонах України всього цього не бачить.
В політичній культурі України поки що немає механізмів відповідальності політиків перед законом та Конституцією. Всі хто прийшли до влади змінюють закони перед кожними виборами, щоб уникнути відповідальності, а запровадження ідеологічного виміру в політичну культуру України дасть більше можливостей для контролю влади.
Цей матеріал є частиною аналітичного звіту Bohush Communications "Можливості розвитку політичних ідеологій в Україні"