Відповідь на лист ДанилаЯневського

Вітаю, Данило!

Згоденз тобою, що розмова про сьогоднішню тамайбутню Україну неможлива без врахуванняїї трагічного минулого, що тримає насякорем в зачарованому колі постгеноцидногорозвитку. Чеслав Мілош писав у своїй«Родинній Європі» про дітей поразок,«за якими тягнулося минуле кривавихбоїв, відчай повстань, шибениць, засланьу Сибір і це впливало на все подальшежиття, незалежно від їх волі».

Я бдуже хотів дещо поправити класика. Я зате, аби чуття історії робило народдослідником історії, а не їїв'язнем.

Сподіваюся, що і твоя майбутнякнига «Місія Шухевича» прислужитьсяцьому. Звичайно, розміри українськихкатастроф лише ХХ століття жахають.Декого – настільки, що вони опираютьсяусвідомленню самого факту мільйоннихтрагедій співвітчизників.

Якось домене у кабінет МВС зайшов у справахурядовець-комуніст і побачив на столістос пожовклих папок НКВС, на якихчервоним олівцем розмашисто булонаписано «Голодомор», «Вороги народу»,«УПА», «Депортація». Він автоматичнорозкрив першу з них, де на клапті шпалермістився рапорт голови сільрадиАпостолівського району Дніпропетровщинипро з'їденого батьком 5-річного сина в1933 році. «Невже це правда?», – ошелешеноспитав він. І, не слухаючи відповіді,різко закрив папку і перейшов дослужбового питання. Я його зупинив:«Сядь, почитай. Ти ж українець ізВінниччини, маєш знати правду». «Та ні,другим разом», – одкрутився він.

Ядовго думав, чому такі як він не хочутьзнати цю страшну правду. І то йдетьсяне тільки про комуністів з ампутованоюсовістю, але й про багатьох далеких відних людей, котрі теж свідомо закриваютьна український геноцид очі й вуха.Імперські міфи є більш комфортними длямаси, вихованої без почуття національноїі особистої гідності.

Я думаю, щопроблема – в небажанні чи неготовностівизнання загальної провини співучастічи мовчазного погодження з комуністичноюсистемою. Важка правда в тому, що свободай гідність мільйонів замордованихукраїнців була втоплена у крові нетільки емісарами «злодійськи-геніальногоЛеніна» та його вірного наступника-маніака,але й при активній участі тисяч і тисячукраїнців. Пізніше цей гріх співучастітрансформувався в багаторічний конформізмпокірного співжиття із диктатурою. Цеважко визнати, але за рідким виключеннямгероїчних одинаків усім нам слідрозкаятися у гріху комунізму і щоденновитискати з себе раба і совка.

Авторитарнареформа мислення, внутрішня установкана меншовартістність українського,схильність до простих рішень, потребау непогрішимих вождях, звичка перекладативідповідальність на інших – все цепоживний грунт для продовження тихоїгромадянської війни, яка 20 років нищитьвже незалежну Україну.

Хань Сянь-цзи,один із восьми безсмертних мудрецівдао, вчив, як відрізнити сильну людинувід слабкої: «Якщо життям не задоволенийсильний – він висуває претензії досебе, а якщо слабий – до людей навколо».Думаю, що це правило стосується не тількилюдей, але й нації. Тому сто разівпогоджуюся із Ярославом Грицаком втому, що політичній революції в Українімає передувати моральна революція. Іколи я кажу про необхідність твореннядля цього широкого надпартійного руху,я мрію, що він споляризує триєдину задачунаціонального оновлення: декомунізаціюсвідомості, декриміналізацію влади ідеолігархізацію економіки.

При всійповазі до важливості економічнихперетворень (а, наскільки я розумію,бізнес потребує від влади того ж, щопросив Діоген у Олександра Македонського:відійти і не затуляти собою сонця), явсе ж таки вважаю, що ключовим напрямкомсуспільних зусиль має бути творенняукраїнського світу. Я глибоко переконаний,що суверенність української держави єпохідною від окремішньої українськоїкультури, а не навпаки. Буз утримання ірозширення простору українськоїідентичності в народній масі нашаформально незалежна країна – лишеуламок радянської/російської імперії,яка постійно ризикує бути «примушеноюдо союзу».

Це, до речі, добре розуміютьу Кремлі. Досить згадати, що в деньголосування ВР за новий склад Кабмінупісля перемоги В. Януковича два кандидативиявилися заміненими. За ніч кандидатомна міністра оборони став не Кузьмук, а Єжель, а Міносвіти очолив не Ніколаєнко,а Табачник.

Звичайно, мова не проособистості. Йдеться про те, що лініяоборони країни проходить не тільки покордону її території, а й по кордону їїосвіти; про те, що Україна буде такою,яким буде самоусвідомлення їїмолоді.

Відтак, завдання N1 – утримати(а краще – посилити) україноцентричністьв дитсадках і школах. Але це не тількизагальноосвітні програми, де вжерозгорнувся справжній бій за Україну.Але й підтримка дитячої та юнацькоїукраїнської книжки, виробництво (коливже, нарешті?) українського героїчногофільму, створення мережі юнацькихпатріотичних таборів, плекання сучасноїукраїнської пісні.

Не знаю, може янадто приземляю розмову, але меніздається, що саме такої конкретики намне вистачає. Всі високочолі 20-річнірозмови про конституційні реформи, ВВПі бюджетний дефіцит не змогли замінитинам відчуття сенсу життя саме тут, вУкраїні. І саме так – по-українськи.Адже тільки культура (в широкому значенніслова) і творить сенси життя. «В кожнійдуші – народу чи окремої людини, –...живеодне не знаюче спокою устремління вповнісебе явити, створити свій світ», – писавО.Шпенглер. Розбудова цього світу і маєстати над завданням, яке поверне насдодому, наповнить сенсом зусилля кожноїлюдини і цілої нації.

В такій країніголовною подією стане нова шикарнакнижка Ю.Винничука «Танго смерті» чиювілей «Піккардійської терції», а небезкінечні телепобрехеньки М. Азаровапро соцстандарти та маячня Ко-Кі прозахист регіональних мов. Така системакоординат дасть нації потужну ін'єкціюоптимізму, поставить з голови на ногисуспільну мораль і зробить нас цікавимисвіту.

Звичайно, ці мрії здаютьсяфантастикою в сьогоднішній Україні. Тизгадуєш геноцидні хвилі українськоїісторії як причину зламу хребта нації,а я дивлюся на це як на доказ їїнезнищенності. Незбагненна сумішслов'янської, скіфської, кельтської такипчацької крові, яку наші матерітисячоліттями переливали із лона всвоїх дітей, є непереможною гарантієюнових і нових спроб утвердження цієїнації господарем на своїй землі. Мичасто забуваємо, що є творцями історії,а від епохи князя Володимира нас віддалієлише 30 поколінь, від доби Хмельницького– 10, а Шевченка – лише 5. Я не сумніваюся,що на часі – нова хвиля самоствердженнянації.

Думаю, що, попри всі розчарування,Майдан був лише першим реченням новоїсутності України. І після прикрогопробілу, яким є нинішній звихнутий часянучар, наше покоління ще вдрукуєправильні літери і слова в історію своєїкраїни.

Ти питаєш, хто творитиме цейрух Реконкісти?

Я думаю, що йогобазовими складниками є ріст самоусвідомленнясереднього класу і громадянської позиціїінтелектуалів. І ті, і ті пригніченітим, що українська політика наразівизначається виключно великими капіталамиз мізками тюльки і щелепами акул. І ті,й ті розуміють, що мафіозна системауправління, витискання українськоїкультури і сировинно-монопольна економіка– пов'язані речі. Тому з кожним крокомретрототалітарної влади Януковича длядумаючих людей стає все більш очевидним:або скніння в Архіпелагу Межигір'я, абонова демократична українська революція.

Юрий ЛУЦЕНКО