Вітаючи ювіляра, говорять або добре, або не приходять взагалі. Віктор Янукович не прийшов у філармонію на святкування 75-річчя всесвітньо відомого композитора Валентина Сильвестрова. Але вітання передав. «Багатогранний талант і неповторний авторський почерк принесли Вам повагу колег, захоплення і любов відданих шанувальників. Ваші симфонії, камерні та хорові твори здобули світове визнання, стали окрасою скарбниці національного музичного надбання», - зацитували вітання Януковича.

Сильвестров із виразом обличчя слухняного першокласника вислухав похвалу і подякував Президенту так, як може дозволити собі тільки геній: «Треба перевірити, чи правда це? Часто люди, які вітають, ніколи не чули моєї музики. Тому треба перевірити, чи правда це все, що було сказано».

Без перебільшень, Валентин Сильвестров – чудо із чудес. Його витівкам і простоті не перестаю дивуватися.

Знову ж таки з вчорашнього ювілейного концерту. Попов нагородив композитора пам’ятною медаллю «1530-річчя Києва». Його заступник хотів прикріпити медаль Сильвестрову, але той відмовився.

Проте поцілунків Сильвестров не цурається. За кілька хвилин до концерту підходить до нього колега, щоб привітатися. Уважно розглядає композитора. «Уже весь в помаді, а казав, що постійно на репетиціях, страшенно зайнятий. Бачу я твою зайнятість», - сміється співрозмовник.

Відома у Києві педагог-теоретик Номі Ароновна Дейч, яка вчила Сильвестрова перед вступом до консерваторії, якось за чаєм призналася у святості композитора.

«Валєчка – чиста людина. У нього немає тіні, навіть півтіні. У всіх людей є дві сторони, як у медалі. А в Валєчіки немає. Він – світла людина», – пояснила свої відчуття старенька вчителька.

Кілька років тому я вперше потрапила на концерт Сильвестрова у виконанні ансамблю «Київські солісти». Моя подружка, яка чудово знала музичний Київ, шепнула мені, глянь там Сильвестров прийшов свою музику послухати. «Де? Я не бачу ніякого Сильвестрова!» - обурилася я. Бо ж звикла, що артисти, митці, музиканти, приходячи на свої прем’єри, виглядають пишно і дорого, несуться між глядачами, як пави. А тут поміж рядами просувався самотній чоловік в окулярах, у якомусь сірому, непомітному одязі, з пакетом BOSS. Знайшовши вільне місце, він витяг з пакету диктофон і почав записувати концерт. Я ніяк не могла повірити, що перед нами сидить автор цієї супергеніальної, складної, авангардної музики.

Одним словом, ми побилися об заклад на ящик шампанського – Сильвестров це чи якийсь шанувальник класичної музики.

Після закінчення концерту диригент представила композитора. І це був справді він, непомітний, скромний, з диктофоном у руках шанувальник класичної музики Валентин Сильвестров.

Потім ми майже рік пили програне мною шампанське. Пили і бажали здоров’я та красивих симфоній шанованому композитору.

Тож Януковича точно треба перевірити на знання Сильвестрова. Він з нами не пив.

 

 

Ольга ЖУК