Адвокат, управляющий партнер Адвокатской фирмы «Головань и партнеры» Игорь Головань пишет в своем блоге:

Є у мене добрий друг. Справжній киянин. Уособлення всього доброго і хорошого, що є у такому неоднозначному місті, яким за останні пару десятиліть став Київ.

Так сталося, що цей мій друг – інвалід. Як зараз модно говорити, людина з особливими потребами.

Особливі потреби ці стосуються опорно-рухового апарату. Він не може обходитися без милиць. Йому важко ходити.

А от водити автомобіль він може. І часто зустрічає мене в аеропорту "Бориспіль".

Так от, якби не цей мій товариш, я б і не знав, що в аеропорту "Бориспіль" відсутні місця для безплатного паркування легкових автомобілів, якими керують інваліди з ураженням опорно-рухового апарату.

Немає парковок для інвалідів. Навіть коло новесенького терміналу F.

Хоча парковки, як такі, є. І хамовиті "паркувальники", що з презирством дивляться на посвідчення інваліда, є. І міліціонери, що не дозволяють інвалідам зупинятися в районі аеропорту і буквально женуть їх на платну парковку, є.

Той мій товариш, хоч і з особливими потребами, цілком здатен заплатити за хвилини чекання коло аеропорту, що він регулярно і робить.

Але невже керівництво Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", головних повітряних воріт і все таке, не здатне виявити звичайну людяність?

Про Закон N 2409-VI від 1 липня 2010 року я вже мовчу.

Ми той закон, якщо товариш погодиться, у суді цитувати будемо.