«Останнє слово»екс-міністра внутрішніх справ ЮріяЛуценка в Апеляційному суді по другійсправі.

«Цінуй слова. Кожне твоєслово може стати останнім», – вчивмудрий Єжи Лєц. Особливої цінності такійможливості публічного слова після 700днів ув'язнення надає чергова річницяПомаранчевого Майдану, з чим я, перш завсе, хочу привітати Україну.

Останнюможливість висловитися перед друзямита однодумцями я мав під час виголошеннячергового свого «останнього слова» вПечерському суді в серпні цього року.З того часу пройшло лиш 100 днів. Небагатоз точки зору календаря. Але як разючезмінилася політична атмосфера в країніза цей час!

Тоді, в гнітючому мороціздавалося би всесильного режиму Януковича, яку публіцист Олексій Шевченкоописує як «самоуправство та самодурство«ярмаркового каудильо», ми говорилипро важливість внутрішнього розкайданеннялюдей, про їх моральне право і обов'язокдати бій владній мафії. Мій оптимізмподіляла помітна меншість присутніх взалі суду.

Сьогодні, після виборів,мені приємно, що попри упадницькі настроїполітичних дальтоніків та плач професійнихпесимістів, параліч волі нації – вминулому. Від Львова до Первомайськалюди останнім часом ясно продемонструваливідновлення віри в об'єднані зусилляпроти зла.

Всі, хто пророкувавукраїнському загалу черговий багатолітній«відступ в себе», – помилилися. Виявилося,що суспільство одужало швидше, ніжзаряджена песимізмом еліта, у тому числі– політична.

Ці світоглядні зрушеннядо готовності українців особистозахищати свою людську і національнугідність, звичайно, сильніше проявилисяв тих частинах нашої держави, де булозакладено більше дріжджів свободиПомаранчевого Майдану. І це додає енергіївсім тим, хто причетний до історичнихподій 2004 року.

Оцінюючи вціломурезультати останніх виборів до ВерховноїРади, для мене очевидною є загальнонаціональнаморально-політична перемога демократичнихвиборців над владним режимом. Ця нелегкакампанія дає нам для подальшого аналізуважливі висновки.

Висновок 1-й: Страхперед правлячою мафією пройшов. Бульдозер Януковича ще контролює дійсність, алевже втратив контроль над майбутнім.Підкуп олігархів більше не гарантуєпотрібний їм результат. Особливо – там,де є незалежні ЗМІ та вільна громадськаактивність. Попри ганебні методифальсифікацій, підкупу та підрахункуголосів спецпідрозділами «Беркут»,спільний результат трьох опозиційнихсил у 180 депутатських мандатів є формальнопоразкою, але поразкою переможною. Вонавідкриває перспективу до повноцінноїперемоги на президентських виборах2015 року. 7% переваги виборців «Батьківщини»  «Удару» та «Свободи» над електоратом Партії регіонів і КПУ є потужнимоптимістичним сигналом про те, щоЯнуковича не тільки теоретично треба,але й практично можливо перемагати.

Іще одним результатом цієї більшостідемократичних виборців над електоратомПР і КПУ є народне волевиявлення проте, що більшість українських виборцівне визнають Юлію Тимошенко винною. Івона має вийти з тюрми. Тепер це рішеннямає легітимізувати Верховна Рада.

Звичайно,при умові, що опозиція припинитьбезпорадний бляшаний пафос, який вонаподекуди демонструвала під час і в першідні після виборів, а навчиться дисципліниі послідовності в словах і спільнихсправах.

Висновок 2-й: Виборипідтвердили мій діагноз Партії регіонівяк політичного інваліда на милицяхпідкупу й фальсифікацій, підпертогокийками спецназу. Те, як Азаров не помічаємайже двократного розходження результатуекзит-полу по мажоритарних округах зкількістю оголошених переможців відПР, можна було б списати на віковіускладнення цього політичногопенсіонера-кровосісі. Його межа –хамське бажання нагадити в душу іпомститися через бюджетні можливостіневгодним йому виборцям Києва та іншихнелояльних до мафії областей.

Алебандитські по суті методи формуваннятак званої «перемоги» очолюваної нимпартії дають підстави згадати любусерцю Азарова класику і винестисамоочевидний вердикт: «Партия регионов– это безУмие, безЧестье и бесСовестностьнашей эпохи!».

Висновок 3-й: Результатиголосування, які спростували фактичновсі прогнози соціологів, означають тойвідрадний факт, що виборці позбавилипартійну аристократію і продажнихполіттехнологів монополії на конструюванняполітичного життя країни. Голосуваннялюдей стає все більше не результатомвиборчих технологій, а наслідкомособистого усвідомленого рішення понайму політиків для виконання певнихзаданих суспільством задач.

Наступнимлогічним кроком у цьому напрямкусамоусвідомлення виборців, що підтрималиопозицію в усіх її варіантах, має статистворення надпартійного громадськогокомітету демократичних виборців України.Він мав би явити собою приклад єдностіта самодисципліни як фактор впливу нахворобливі амбіції та звичку довзаємопоборювання опозиційних лідерів.Саме така організація могла б зупинятиавантюри «у верхах», мобілізовуватилюдей задля недопущення розпорошеннядемократичних голосів, які через цечасто програють, будучи більшістю. Такеоб'єднання зможе допомогти однодумцямне тільки не дати себе купити, але й недати себе продати.

Лідерампарламентських опозиційних сил, в своючергу, слід усвідомити: час політикимасок – минає. Без залучення до політичногопроцесу громади, вулиці, майдану якопори демократичного процесу – перемоганеможлива. Як неможливо, до речі, йтерміново організувати серйозну народнупідтримку у понеділок о 10-й ранку. Майданупо виклику не буває. Він був і станетільки результатом довгих та щирихспільних зусиль людей і опозиційнихлідерів. На цих виборах той, хто розумівцю важливість особистого діалогу звиборцями «очі в очі» – нарощуваврезультат вдвічі. Той, хто ігнорував цюроботу і звично та зручно «віщав» лишеіз телевізора – отримав нижче стартовихможливостей.

Висновок 4-й: Розкладпісля виборчих рейтингів не дає перевагинікому. Якщо в результаті «Батьківщини»врахувати вирішальний особистий впливЮлії Тимошенко, то лідери опозиційнихфракцій – Яценюк, Кличко та Тягнибок –мають приблизно рівні стартові рейтингиу 12-15%. Відтак, все залежатиме від їхніхдій у новому парламенті, який станевирішальним екзаменом їхніх справжніхздібностей та намірів.

При цьомуварто зазначити: вибори показали, щовиборці добре все розуміють у нібитохитромудрих маневрах вітчизнянихполітиків. Для всіх очевидним є, що існуєлише три сценарії президентськоїкампанії 2015 року. Перша – в стилі 1999року, коли влада виграла, вивівши в другеколо зручного для себе кандидата, якийапріорі не міг перемогти. Друга – встилі 2009 року, коли в результаті взаємнихсварок війни і злоякісних союзів коженз демократичних лідерів оголосив себепершим і через це всі стали непрохідні.І лише третій сценарій єдиного кандидатаза прикладом Помаранчевого 2004 року несеперемогу демократичній більшості (анас таки більшість!).

Тому питання2013 року – чи виявляться наші опозиційнілідери спроможними дати спільну відповідьна питання про єдиного опозиційногокандидата в Президенти, чи переможевплив їхніх особистих амбіцій та різнихспонсорів і продовжиться безталаннешоу взаємного протистояння. Напевне,Булгаков назвав би це: «розруха увождях».

Як людина, що аж ніяк непретендує на президентку булаву, явізьму на себе сміливість вимагати віднаших лідерів єдності й однозначнозастерегти їх, що без цього президентськийсвербіж – голі понти і голоси на вітер.Словами Ліни Костенко: «Є боротьба задолю України, все інше – то великемискоборство».

Висновок 5-й: Народготовий не тільки до боротьби протиЯнуковича і його ПР, але й до радикальної,сутнісної зміни України як держави. Увсе більшій кількості випадків серйознихдискусій на перший план виходить нетема рихтувань законодавства чиперсональних перестановок у владі, аусвідомлення необхідності перезавантаженнясистеми, перезаснування держави.

Яхотів би на цьому спеціально зупинитися.Якщо говорити всю правду, то мусимовизнати, що режим Януковича остаточнозасвідчив не тільки бандитський характерйого правління, але й факт неприйнятностітакої системи, такої держави, яку мимаємо, для абсолютної більшостіукраїнського загалу. 20 років ми намагалися,як було модно говорити, розбудовуватиукраїнський дім на фундаменті руїнУСРС. Все було як у пісні Джо Кокера:«Twenty years we trying change the system from within» (20 роківми пробували змінити систему зсередини).Але, як і попереджали світлі голови відЛипинського і Короленка до Кривенка іЯневського, вчергове, після спробсередини 17 століття та початку 20-гостоліття, результатом будівництва наантинаціональному, бездуховному,неправовому, а часто – злочинномупідмурівку тоталітарного минулогостала потворна псевдоУкраїна. Ця державазаснована номенклатурою, а не громадянами.Тому вона захищає інтереси виключнокримінально-олігархічної верхівки,породжує всюдисущий тип успішногобандита, шахрая, мажора, зрадника, якінесуть щоденну загрозу 99% українськихгромадян.

Вслухаймося в ці слова:"Були періоди, коли в країні безконтрольногосподарювали кримінальні елементи.Періоди, коли законодавці крали, а злодіїв законі – встановлювали свої законив країні. Були часи, коли не тільки єдиноюформою співпраці, а навіть єдинимспособом мислення була корупція, і законіснував тільки тому, що існувала такатакса за його порушення". Це словаМихайла Саакашвілі про Грузію до початкуйого радикальних реформ. Але хіба цевсе, слово в слово, не є 100% українськимдіагнозом?

Українська влада в останніроки вже явно для всіх формується черезінстинкт хижої зграї. Але шкурництвояк об'єднуюча ідея партії влади не здатнеоб'єднати всю країну, не може датисуспільний сенс підтримки такоїгангстерської по суті держави. Люди неповажають, не шанують свою державу, невважають себе її частиною, бо вона деньі ніч працює проти них. Давно минуличаси, коли люди боялися бандитських«наїздів». Тепер владні бандити вдягликостюми від Бріоні та страусині туфлі,а брудну роботу по вибиванню грошей знещасних мільйонів "лохів" поклалина захоплений ними державний апарат.

Фактомє те, що державні інституції – податкова,суди, правоохоронна система перетвореніна механізми привласнення злодійськоюверхівкою привабливого бізнесу,нерухомості, природних ресурсів,фінансових потоків держбюджету. Урезультаті тільки офіційний вивізкапіталу в офшорні зони вже співставнийз доходами Держбюджету України. І жоднихправових механізмів такої ситуації неіснує, бо в цій псевдоУкраїні маємосимулякр демократичних процедур, вільнихЗМІ і права на протест. Це як опудалорідкісного звіра – сходе лише на першийпогляд, але насправді – мертве.

Фактичноце свідчить про системну кризу українськоїдержавності. Слово «криза» з грецькоїозначає «вирішувати». Тож нам, українськійгромаді, треба вирішити, як вийти з цьогоглухого кута. В таких умовах простікадрові заміни, у тому числі і замінаособи Президента, Уряду тощо – мало нащо впливає.

Я впевнений, що дляуспішного майбутнього України потрібенне просто приплив нової крові, а повнеїї переливання. Україномисляча елітамає сформувати проект нової України,ІІІ-ої Української республіки для всіх,а не для кількох.

На мою думку, цемає бути держава, яка рішуче порве зколоніальним і тоталітарним минулим,де влада сприятиме декомунізаціїсвідомості, зміни життєвих цінностейукраїнців та будівництву українськоїідентичності як основи сучасногокультурного капіталу багатоетнічноїукраїнської нації.

Це має бути новасистема державного управління зідеологією "малої держави", деправила встановлює не чиновник, аконкуренція та незалежний суд. Має бутиперевернута нарешті природним чиномпіраміда влади з голови на ноги, щобосновою, в тому числі у фінансовомуплані, стало самоврядування, а Уряд ставрадше диригентом, ніж барабанщиком,скрипалем і піаністом в одній особі.

Цемає бути проект, в якому має бути закладенасистемна неможливість гангстерськоїренти і олігархічної монополії векономіці. Має бути запропонованийновий суспільний договір для бізнесу:замість «вкради, але ділись з владою»– «багатій, але плати всі податки», тут,в Україні. Відкриті реєстри власності,кадастри – основи «сервісної» державита правової культури. Це має бути проектлюстрації суддів, правоохоронців,чиновників на підставі правових доказівїх порушень прав людини та невідповіднихдоходу статків. Об'єктивний суд на ґрунтітвердих законів – основа основ новоїкраїни.

Я закликаю українськихінтелектуалів зробити цю роботу зараз,у підготовчий період перед президентськоюкампанією 2015 року. Якщо ми вивчилипричину невдачі української Помаранчевоїреволюції і причину успіху грузинськоїРеволюції троянд, то маємо зробитивисновок: для радикальної зміни країнипотрібно починати не з пошуку Лідера,який збере команду і після перемоги,можливо, сформує мету.

Для українськогоуспіху ми маємо змінити правилавітчизняної політики рівно навпаки:спочатку – спільна мета, яка потім стаєпоштовхом до самоорганізації більшостідемократичних виборців, котрі свідомонаймуть для виконання плану євроремонтувідповідного Лідера з командоюоднодумців.

Я вірю, що ми зможемопройти цей шлях. Я відчуваю, що на це єсуспільний запит.

Велика ідея ІІІ-оїРеспубліки породить великі інтелектуальніі організаційні зусилля. Все досяжне,коли команда розумних і відданих країнілюдей присвячує себе загальній меті.Хай грошові мішки і циніки вважатимутьідею перезавантаження України«самашедшею», але самі «самашедші» ідеїрухали світовий прогрес. Сократ, ДаВінчі, Бекон, Ньютон, Колумб, Лютер, Локк,Вашингтон, Дарвін, Ганді, Джоббс своїми«самашедшими» теоріями змінювалимайбутнє. Варто пам'ятати формулугеніального Ейнштейна: m=e/c². Вонаговорить, що маса прямо залежить віденергії. Більше того, маса на 99% залежитьвід енергії, тільки 1% речовини визначаютьпозитрони і електрони, з яких вонаскладається. Все решта – результатенергії!

А це означає, що невеликагрупа людей з великою енергією матимебільшу суспільну масу, ніж велике стадо,яке цікавиться лише баблом, харчами ізадоволеннями.

Саме таку суспільнокорисну велику енергію має дати масіоднодумців новий план новоїУкраїни.

«Оптимісти й песимістиоднаково помирають. Але є різниця втому, як вони проживають життя», – кажемудрий Шимон Перес. Тож тепер і тут яхочу звернутися до всіх, для кого 17 дніві ночей Майдану були – як і для мене –найкращими в житті. Нас за ці роки нераз зраджували і розводили по різнібоки української політичної сцени, алея хочу зараз, як і тоді на Майдані, щироговорити до всіх тих, для кого Помаранчевареволюція залишається бастіоном вірив майбутнє України.

Друзі! Часвідступу – минув. Досить песимізму.Оглянімося навколо – в українськомуповітрі знову чути розряди великихсуспільних змін. Цей стан речей у фізиціназивають фазовим переходом. Зовні вказані з водою над вогнищем ніби нічогоне відбувається, лише зрідка проскакуютьневеликі бульбашки. Але ще мить – і цямить вже близько! – все починає кипіти,вирувати, набуваючи нової якості,переходити інший стан.

Кожна революція– не фінал, а початок великого процесузміни стану суспільства. Майдан – ценаше спільне перше кохання, за якимнеодмінно прийде справжнє почуття навсе життя. Як перше кохання є божественнимдосвідом служіння іншому, так і нашабезкровна, красива, натхненна Помаранчевареволюція заклала в українську громадуневідворотний процес здобуття кожнимвнутрішньої свободи, звільненняукраїнської нації і особистості.

Результатиостанніх виборів, де кількість прихильниківдемократії на 1,5 мільйони голосівперевищили електорат сил тоталітарногоминулого, переконливо свідчать: Майдан2004 року був не випадком, а подією, якапородила новий етап здобуття європейськоїдемократичної України. Його не зупинятьні репресії, ні брехня, ні гроші Партіїрегіонів.

Ми переможемо!

СлаваУкраїні!

Юрій ЛУЦЕНКО