Вчоравийшла смішна і дивакувата ситуація намовну тематику під час міжнародногозаходу. Приїхав в Київ колишній міністрМЗС Польщі, в універі Шевченка булапрезентація його книги за участю відомогопольського журналіста, а також послаПольщі в Україні. Був один гість з Литви,тамтешній депутат. Решту - учасники зУкраїни. 

Представник українськогоМЗС свою тривалу промову робив російськоюмовою, ніби нічого дивного, напевно, щобвсі розуміли (синхроного перекладу небуло), хоча англійську високі гості зЗаходу, звісно, теж розуміють. Але небудемо ідеалізувати ситуацію з мовноюсвідомістю в Україні.. І тут слово берепольський посол і каже щось типу того,що він згідно з регламентом виступатимеукраїнською і починає свою доповідь. Іполяка взагалі не обходило, чи хтосьтут раптом не розуміє укранську, в т.ч.і його високоставлений земляк (алебудучи міністром МЗС Польщі і відстоюючиукраїнське питання, той напевно їїрозумів). Бо поляк усвідомлює, щопрезентація відбувається на територіїУкраїни, насамперед для українськогочитача, і на цей факт треба зважати ійого поважати, хоча сам захід організовувсаме Польський інститут. 

До речі, потімзапитувала в литовського парламентаря,чи розуміє він українську, сказав, щотак, але не говорить нею. 

Це все я написала недля засудження чиновника з МЗС і підняттячергової мовної істерії, бо дратуютьсловесні срачі про очевидні речі.. Простоце один з яскравих прикладів щодозначення мовного питання у цивілізованихкраїнах та поваги в них до державноїмови, а також присутності національноїгордості. До аналолічного сприйняттяпитання мови нам ще далеко, воно частообмежується думкою «А какая разница.Главное, чтоб человек был хороший».

Мар'янаП'єцух