Парламентаризм в Європізародився у вигляді феодально-представницькихорганів, які збиралися королями (абоіншими монархами) задля вотуваннявидатків на найважливіші державніпотреби, серед яких на першому місці,звісно, стояло ведення воєн. Феодали,церковники та представники міськогобюргерства збиралися та ухвалювалиможливість зібрати до казни черговіподатки, або рішуче відмовляли у цьомуправі королю. Останнє, звісно, траплялосячастіше. І причини цього були зрозумілими,оскільки «депутати», що ухвалювалирішення поза інтересами своїх міст,мали усі шанси бути повішеними на браміміської ратуші. З тих самих під визначеннязагальнодержавного кошторису – цеатрибутивна функція парламенту. Однаіз найважливіших, якщо не найважливіша.

Власне, немає потребиповторювати, що за останні роки тінепевні залишки українськогопарламентаризму, які ще залишалися,перетворилися на фікцію. Однак останнійбюджетний процес, що завершився ухваленнямосновного фінансового закону на 2013 рік– це взагалі дещо, що перебуває за межеюздорового глузду, якогось уявлення проправо та законність, а швидше нагадуєзбір данини азійськими кочівниками.

По-перше, це ухваленняключового документу невідомо-ким зподачі невідомо-кого. Сама постановкапитання, згідно до якого переобранийпарламент ухвалює бюджет, внесенийурядом, що знаходиться у статусі«виконуючих обов’язків» – цезвичайнісінький театр абсурду, якійнівелює саму ідею ухвалення бюджету впарламенті. Люди які вже нікого непредставляють ухвалюють рішення зподачі людей, які вже ні перед ким невідповідають. В кого і хто потім будепитати за всі ті дурниці,які вони тампонаписували? Ясна річ, що більшість зтих депутатів, які не пройшли до новогоскладу ВР, скоро опиняться у «закордонномувиборчому окрузі». Голосування за бюджетнадасть їм таку можливість. Уряд завтрапере форматують, когось переставлятьз місце на місце. Цілком можливо, щоновий-старий прем’єр буде старий складКабміну «розносити» як попередників,дорікаючи їм незбалансованим бюджетом.Коротше кажучи, документ є, країна заним буде жити, а спитати за всю цюпорнографію, начебто, і немає з кого.

По-друге, знущанням надзаконністю є розгляд бюджету за спрощеноюта скороченою процедурою запару днів.Не зважаючи на те, що бюджет повиненбути внесений ще на початку осені таретельно вивчений усіма зацікавленимисторонами, навіть ті, хто мав за ньогоголосувати, побачили документ передсамим голосуванням. А це ж не жарти, цепитання, від якого залежить життямільйонів українців. Від кожної маленькоїграфи може залежати чиєсь життя. Життятого, хто не одержить вчасно допомогичерез недостатнє фінансування медичноїпрограми. І це все навіть ніхто ненамагався нормально, повноціннорозглянути.

По-третє, не можна незгадати про те, що жодні пропозиції необговорювалися та не враховувалися. Їхпросто ігнорували. Так само як і думкупарламентського комітету. Взагалі,будь-яка думка, альтернативна позиціїправлячої кліки, залишилася поза увагою.Таким чином, бюджет, що мав ухвалюватисядля всього суспільства загалом,перетворився на приватний кошторисоднієї політичної сили, з якого вонащедро виписала премії своїм тимчасовимсоюзникам.

Всі ці обставини маютьбільш ніж серйозні політичні наслідки,які ніхто не зможе ігнорувати найближчимчасом. Зародження парламентськоїпроцедури ще у середні віки передбачалолише одну ціль – легітимацію зборугрошей в населення. Якою б не була влада,вона завжди намагалася створювати всуспільстві враження, що вона законнота справедливо збирає податки, оскількивід сплати останніх залежить її успішнефункціонування.

Американська революціяі поява США розпочалися із простогогасла: «Ні податкам без представництва».В ньому відображалася проста ідея:збирати податки від імені має праволише той, кого це суспільство уповноважило,і хто перед суспільством відповідає.

Ухвалення бюджету на2013 рік продемонструвало те, що немаєнавіть якихось формальних натяків назабезпечення представництва суспільствав розробці основного фінансовогодокументу. Немає навіть натяків на якесьобговорення, на залучення громадськості,на врахування думки навіть нашоїнедолугої опозиції. Немає нічого. Є лишепримітивний диктат кількох осіб, щоділять суспільні фінанси, виходячи ізсвоїх персональних потреб.

Виходячи з цих потреб,на Генеральну прокуратуру та СБУ виділено6,468 млрд. а Міністерство охорони здоров’я– 6,8 млрд.? Як думаєте, чому на «опричників» далимайже стільки ж, скільки на здоров’яусієї держави?

Бо ті, хто все церозписував, все одно лікуються закордоном, і тому медицина тутешня їхмало цікавить, а от перспективи проявіврадості вдячних громадян не можуть їхне бентежити, тому і витрати на силовиківзростають регулярно. Саме тому видаткина СБУ, МВС та Генпрокуратуру майже упівтора рази перевищують витрати наармію. Ясно, що основну небезпеку длясебе особи, що розподіляють кошти,вбачають в середині країни, а не за їїмежами.

Відповідно, думаю, щоосновною тезою подальшого опору громадянусьому цьому має бути відродженнястарого гасла про податки і представництва.

Ухвалення бюджету на2013 рік із порушенням усіх можливих інеможливих норм повністю делегітимізуєсистему збору податків, яка стає вже непросто корумпованою та непрозорою, алепросто нелегальною формою відборукоштів у громадян. Менш легітимною, ніж,приміром, сплата грошей за «дах» наринку. Оскільки сплата за «дах» –це, все-таки, результат певних обопільнихдомовленостей із розподіломвідповідальності, а сплата податків дотакого бюджету може бути обґрунтованалише за допомогою сили, без будь-якоївідповідальності.

Єдино-можливим алгоритмомдій для громадян України у цій ситуаціїє: 1) координація дій громадських рухівта широкого кола політичних сил ізофіційного та публічного проголошеннянелегітимними податків в Україні(оптимальний варіант – у результатіпроведення максимально представницькихгромадських щборів); 2) розробка механізміворганізованого фінансового спротивуоподаткуванню без найменшого врахуваннясуспільних інтересів.

P.S. Символічно,що ухвалили наш «бюджет» 6 грудня –день, коли орди Батия 1240 року захопилиКиїв, принісши на українські землітатарське ярмо. До речі, принципиостаннього не сильно відрізнялися відукраїнської бюджетної політики:пограбування під тиском сили.

Петр ОЛЕЩУК