Їхали 73-м автобусом,дитина перебирали купюри, а я розказувала,чиї портрети там зображено. хвилині на15-й жінка навпроти зауважила: «Жальтолько, что ребенок русского языка знатьне будет». Я з несподіванки лише йспромоглася на «а зачем?». «Ну вы жехорошо говорите», - сказала тітка. «Іщо?» - спитала я. Тут втрутилася ще однапасажирка, яка зауважила, що кожен можерозмовляти тією мовою, якою він захоче.на що та зауважила: «конечно, но воткогда националисты начинают...» Тут ужемоєму здивуванню не було меж.

Це ж прям анекдотичнаситуація, я навіть не розізлилася. «Нуя ж не з вами розмовляла, - кажу, - а здитиною. І взагалі дивно: щойно людиназаговоритьу країнською - так одразунаціоналіст. А чи не дивно, що люди,живучи в Україні, не знають української?»

Тут тітка перейшла наукраїнську: «Коли нам треба, ми чудоворозмовляємо». А потім додала: «Але цедуже погана поведінка», - це вже було додитини, яка тим часом, бавлячись монетами,розкидала їх підлогою. «Тут я з вамизгодна», - втрутилася жінка, яка передтим захищала право кожного говоритибудь-якою мовою. Абсурдистська п'єса,чесне слово))) Це так кумедно. Не думала,що в Києві досі можуть зробити комусьзауваження за українську мову! Чи це неКиїв, це Троєщина?))

Katrina Haddad-Rozkladaj