Щойнооголосили, що Винничук перемігна «Книзі року ВВС». Вважаю це свідченнямзагального спрямування смаків журі,адже маємо і свіжурецензію Андрія Дрозди (котромуреспект, до речі):

Цейогидний, ганебний фрагмент роману, якийнібито присвячено темам Голокосту таісторичної пам’яті Львова, перекреслюєвсі потуги конструювання «картиниепохи», яких докладав Юрій Винничук упопередніх розділах книги. Оповідачне просто виправдовує побиття та знущаннянад людьми, а й насолоджується цимвидовищем, стилістикаоповіді в цьому епізоді є неприхованомаркованою: «кинулись до шляхетноїпраці», «били, бо мусили бити», «скидалосяледь не на святий обов’язок», «то йсправді було кумедне видовище»,«любувалися тією захопливою картиною»,«лупцювали здебільша тих жидів, якібули не місцеві», «справедливе обуренняокремих естетів». Можна припустити, щоглузливі інтонації насправді зумовленісарказмом щодо погромників, утім цяверсія виглядає малоймовірною, оскількиоповідачем тут виступає Орест Барбарика,який із дитинства товаришує з євреємЙосипом Мількером й одружується зєврейкою-сіоністкою Лією. Очевидно,персонаж у цьому фрагменті виступаєфункцією для висловлення позиції автора,і на презентації «Танґо смерті» ЮрійВинничук підтвердив мої припущення.Письменник заявив, що порівняно зреаліями концентраційних таборів, уході погромів нічого страшного невідбувалося, що на фотографіях виднолише оголених або ж напівроздягненихжінок, які кудись біжать або лежать навулиці. Те, що жінок били палицями,виривали їм волосся та всіляко принижували,мабуть, не видається авторові «Танґосмерті» ані жахливим, ані ганебним.

Винничук, як автор, має цілковите правописати такі речі і висловлювати авторськупозицію яким завгодно чином.

Аот для премії, яка декларує,що особливуувагу члени журі звертатимуть на твори,які мають темою соціальну, расову таетнічну толерантність і книжкане мусить містити наклепів, не муситьрозпалювати будь-яку ворожнечу і загаломмусить відповідати стандартам мовленняВВС цеговорить дуже багато.

ІлляСТРОНГОВСЬКИЙ strng