Поява в Україні новогоадміністративно-бюрократичного монстра,для якого в уряді не вигадали кращоїназви, ніж «Міністерство доходів тазборів», є найкращою ілюстрацією тієїідеології, яка лежить в основі системнихдій української влади.

Як відомо, у межах цієїструктури об’єднали митну та податковуслужбу. Цікавим є пояснення мотивів цихкроків, які висловив наш вельмишановнийпрем’єр. На думку М. Азарова це всемотивовано, у першу чергу, необхідністюоб’єднання баз двох відомств, задляуникнення можливостей ухилення відоподаткування.

Якщо перекласти це всез канцелярської мови на загальновживану,то, фактично, мова про посиленняслідкування за громадянами та їхдоходами.

Ясно, що коопераціядвох відомств може забезпечити помітнезростання доходів їх співробітників,а, отже, і їх безпосереднього керівництва.

От така вона – українськабюрократична синергія, коли ліва рукаадміністративного монстра миє праву.

Проте хотілося бипоговорити про інше.

Що, окрім безпосередніхфінансових наслідків, означає появанового міністерства? Вона вказує нахарактер мислення та на пріоритети, якіставить для себе українська влада.

А вони, очевидно, доситьпрості. Це відбір якомога більшоїкількості грошей у підпорядкованих нимгромадян.

Приблизно так уявлявсобі характер діяльності кримінальногорозшуку молодший міліціонер Грищенкоіз класичного твору радянськогописьменника та фільмів про "зеленийфургон”. Для нього сенс діяльностіміліції – це відбір речових доказів,їх накопичення та роздача своїм родичаму тимчасове користування.

Приблизно так самомислить який-небудь рекетир.

Так само мислили іфеодали на перших етапах появи будь-якоїдержави. За своєю природою вони, до речі,не особливо відрізнялися від рекетирів,та займалися, переважно, збором даниниу підлеглих племен, до чого і зводилосяіснування первісних форм держави.

Проблема в тому, що дляХХІ століття структури, що творяться унас, являють собою явний атавізм. Хочаб тому, що об’єднувати митницю таподаткову за принципом подібності узборі грошей – це релікт феодальногомислення, адже призначення інститутівдержави вже давно виходить за межівідбору та накопичення ресурсів.

У сучасному суспільствіта у сучасній, раціонально організованійдержаві смисл збору податків та обкладаннямитом – це далеко не тільки безпосереднєвибивання грошей з населення.

Смисл податків – це і:

1) регулювання розвиткугосподарства через стимулювання тихчи інших галузей. Регулюючи системуоподаткування, держава вибудовує своєтіло завтрашнього дня.

2) комунікація міжсуспільством (наймачем) та владою(найманим працівником). Сплата податків– це акт причетності громадянина додержави та суспільства, що означаєкомплекс прав та обов’язків. Тому ураціонально організованому суспільствісаме сплата податків – це основапатріотизму, адже ти не можеш не відчувативідповідальності, не турбуватися та недіяти заради блага того, за що ти заплативвласні гроші. Саме податки, а не якісьсимулякри та умовності.

3) на основі всьоговищесказаного – розвиток громадянськостіта активної позиції по відношенню довласного суспільства, власної держави.

Те саме стосується імитниці, яка, у першу чергу, має регулювативзаємини між внутрішньодержавнимекономічним механізмом та його зовнішнімсередовищем.

Об’єднання митниці таподаткової на основі критерію, що і тіі інші «збирають бабло» показує, що: 1)наші керманичі не надто відійшли усвоєму розумінні державних інститутіввід ранньофеодальних князів; 2) жоднихінших функцій, окрім відбору грошей унаселення, вони для фінансово-регулюючихструктур упритул не бачать, оскількивони їх просто не цікавлять.

«Міністерство бабла»– це діагноз української адміністративноїсистеми, що функціонує паралельносуспільству, незалежно від нього тавсупереч його безпосереднім інтересам.

Чому «міністерствобабла» зазнає фіаско?Дуже просто.Воно створено заради того, щоб відбирати,не даючи нічого на замін. Маски скинуті,і функції поборів, розосереджені урізних структурах, консолідуються водному центрі. Тепер усі українці знають,де саме буде знаходитись «фінансовийМордор», та, очевидно, будуть боротисяз ним з усією заповзятістю.

Адже багато хто розумієпрості речі: 1) ця структура покликанафінансувати владу, яка фальсифікуєвибори та формує більшість у парламентішляхом підкупу; 2) вона підтримує діючусистему корупції, в якій можутьпідписуватися мільярдні контракти ізбезробітними лижними інструкторами, азакуплені за величезні державні коштипоїзди не витримують перших морозів;3) це, зрештою, підтримка самих довіренихосіб, яких призначили збирати гроші.

Звісно, можна сказати,що все це робиться, аби наповнити бюджетта врятувати наших пенсіонерів.Впевнений,про це будуть говорити, аленемає вже (я так сподіваюсь) настількинаївних громадян, які могли б у цеповірити.

Якщо б когось дійсноцікавили питання наповнення бюджету,а не власних кишень, то розпочинати йогослід було б з іншого: 1) проведенняреальної боротьби з корупцією ізсерйозною та масової відповідальністюголовних крадіїв з бюджету, аби всібачили, що гроші підуть не у кишенюказнокраду, а на щось важливе; 2) організаціябездоганних виборів, аби суспільстворозуміло, що платить легітимній владі,а не самозванцям; 3) надання реальнихповноважень самоврядуванню із залишеннямбільшості податків на місцях, аби всімогли безпосередньо побачити результатиоподаткування, помацати їх власнимируками; 4) радикальне обмеження витратна головні державні інститути, аби всібачили, що основне джерело видатків –це не кілька сотень нахабних політиканів.

Звісно, ніхто на це непіде. У них просто відсутні відповідніструктури мислення, а пояснювати їмаксіоми адміністрування у ХХІ столітті– це все одно, що розказувати неандертальцюпро хімію та фізику.

Але нехай ніхто неображається, якщо всі чергові геніальніініціативи зазнають повного краху.Пам’ятаєте, як швидко зазнали крахуініціативи із обмеження продажу валюти?Ну загнали вони все в тінь, ну наплодилиміняйл? І що далі? Те саме буде і зчерговими прожектами.

Петр ОЛЕЩУК