Ця неймовірна, дивна і навіть дика історія, якщо ви людина здушею і серцем, щонайменше може вразити вас морально, можливо, навіть порушитисон, але обов’язково змусить замислитись. Оглянутися довкруги себе, чи буванемає чогось подібного.

Отже, далекого 1968 року до одного з кращих пологовихбудинків Москви із Мадрида, під контролем найвищого кремлівського керівництва,була доставлена дочка тодішнього Генерального секретаря ЦК Компартії народівІспанії (КПНІ) товариша Ігнасіо Гальєго. Братська партія мала, як мінімум,прирости ще одним маленьким комуністом, чи комуністкою.

Але ви ж добре нині знаєте, що таке 1968 рік. Це поравторгнення СРСР і його сателітів до Чехословаччини, яка нізащо не хотіла йти наголодне заклання соціалістичним шляхом стагнації. І Комуністична партії народівІспанії (до 1984 року називалася Комуністична партія Іспанії) однією з першихзасудила варварське рішення радянського Політбюро про введення до Праги,Братислави і інших міст суверенної і незалежної держави танків та військ країнорганізації Варшавського договору.

Саме цієї пори в дочки головного іспанського комуністасталися роди. З’явилася на світ двійня. Одне дитя померло тут же, іншевиявилося серйозно враженим дитячим церебральним паралічем (ДЦП).

Іншими словами, нехай простить мене Господь за відвертість,– народився урод. І десь хтось у зореносному Кремлі прийняв цинічне йантилюдяне рішення: породіллі з часом повідомити, що й цей хлопчик теж невижив. Відправити її назад до Іспанії.

Можливо, це робилося з метою, аби не пов’язувати сім’ювідомого комуністичного діяча "дрібницями" сімейного побуту. Нехай,мовляв, Ігнасіо Гальєго більше думає про партію, активніше бореться ззагниваючим капіталізмом, а не лікує безперспективного онука.

Є й інша версія того, чому так жорстоко кремлівськіправителі одурили лідера КПНІ і його дочку. Позаяк саме керівництво іспанськихкомуністів, мовляв, найбільше нашкодило розвитку міжнародного комуністичного іробітничого руху, засудивши вступ озброєних до зубів армад військових із країнсоціалістичного табору на придушення "празької весни". Відтак, діїсловака Алєксандра Дубчека, як і іспанця Ігнасіо Гальєго розглядалисярадянськими керівниками як загроза гегемонії Радянського Союзу в країнахСхідної і Центральної Європи і навіть його безпеці. Тому й до нащадківіспанського рasionaria московські вожді поставилася на рівні мордобивцівСталіна й Гітлера.

Але дитя, наперекір усім незлагодам, брехням, заявам просмерть, вижило. Це, власне, був шматочок людини. В якої не росли, не розвивалисякінцівки рук і ніг. Вважалося, що й мозок був напівживим.

Хтось-десь у дитячому будинку, куди потрапив обрубок живоїістоти записав його під іменем Рубен. Бо свого часу, відомо, головою партіїкомуністів Іспанії і одним із пристрасних лідерів міжнародного комуністичногоруху була відома іспанка Долорес Ібарурі. Мешкала вона в СРСР і її єдиний синРубен добровольцем пішов на фронт. Загинув 1942 року під час оборониСталінграду.

Ось на честь того іспанця, маленького Гальєго теж у дитячомубудинку назвали Рубеном. Повна його назва - Рубен Давид Гонсалес Гальєго.

Те, що він онук лідера комуністів Іспанії - була суворадержавна таємниця. В дитячих будинках, через котрі він пройшов, про подібненіхто не міг знати, і навіть здогадуватися. Тому бідний хлопчина жив, якобрубок людини, сам борючись за своє існування.

Іноді в його палату приводили студентів медінституту. Тодіхлопчака роздягали до гола, професор брав до рук довгу указку і пояснював,вказуючи майбутнім медикам на різні частини тіла нещасного, як, мовляв,жорстоко вражає ДЦП Обов’язково підкреслюючи, що ніякого лікування,порятунку від хвороби немає. Що це буцімто божий присуд, який потрібносприйняти таким, яким він є. Навіть мозок дитини майже не діє, підкреслювавнауковець обов’язково.

- А скажи нам, - звертався викладач до Рубена, - скількибуде двічі по два?

- Чотири, - відповідав той.

Коли з питаннями був явний перебір, і про нього говорили якпро безмозку істоту, знесилений хлопчик починав вигукувати:

- Шість по шість – тридцять шість. Двадцять на двадцять –чотириста. До 37-ми додати 33-ти - буде 70-ят…

Згодом у дитячих будинках вже знали, що мозок у інвалідапрацював добре. Рубен багато, майже постійно читав. Навчався, лежачи у класнійкімнаті на підлозі побіля викладачів, переважно на відмінно. Спостерігаючи зайого незвичайною допитливістю, окремі педагоги приносили хлопчині різноманітніцікаві, науково-пізнавальні книжки.

Основну частину свого життя він проводив навіть не на ліжку,а під ліжком. Бо якщо потрібно було сходити до вітру, то пацієнт мав позватиняню, аби та хлопчака віднесла до вбиральні. Але вночі персонал, як правило,зачинявся наглухо у своїй кімнаті і ні на які крики з палат не реагував. Отже,щоб не падати боляче з ліжка на спину, а лише так можна була маленькому іспанцювибратися на дощатий простір, аби поповзом нічним коридором, взимку вельмихолодним, інколи з наморозям снігу, відправитися до туалету. Тому Рубен ДавидГонсалес Гальєго часто ночував під ліжком. А в день там практично читав ічитав.

Зростаючи, хлопчина пізнавав життя закритих дитячих установне просто зсередини, а фактично знизу. Якщо ще точніше, то бачив, оцінював усез унікальної позиції зісподу вгору. Тобто, він спізнавав життя мовбитонавиворіт, буквально з тильного боку. Звідки ми всі його, на наше щастя, ніколине бачимо.

Доля приготувала хлопчаку іще одне випробування. Коли віндосяг віку п’ятнадцяти років його перевели на помирання до будинку пристарілих.Хтось, напевне, думав, що там він швидше згине. Перестане мучити себе й інших.

Але як свідчить практика, не рідко трапляється, що з людейуражених ДЦП із часом виходять відомі вчені, чомусь переважно точних наук.

У Рубена Гальєго успішно розвивався мозок і один пальчикруки.

І ось через деякий час цей золотий пальчик нездоланноїлюдини настукає на клавіатурі комп’ютера повість свого страшного, повногопоневірянь і нещасть життя. Називається ця книжка "Біле на чорному".

Мені б дуже хотілося, аби кожен, хто дочитає цей пост могоблога до кінця, відкрив потім саму книжку ось тут

Якщо ви зачепитесь поглядом із самого початку цієїесеї, ви, переконаний у цьому, більше не відірвете очей від цього глибокоемоційного, афективного чтива. Переконую, друзі, прочитайте цю невеличкукнижечку. Той, на кого вона не справить враження, має обов’язково звернутися подопомогу до психолога. Ця біль душі – лакмусовий папірець вашого психічногоздоров’я. Так і знайте.

А взагалі воно, переконаний, дає очищення душі.Допомагає глибше уяснити суть гуманності життя. І це, напевне, тому, що авторпідходить до оцінок найпекучіших проблем людського дна з філософського плану,навіть би сказати, – аж іноді дещо весело, при такій пекучості проблем.Подеколи розповідає свою Одіссею з гумором. Тому, як я це розумію, читачеві нетак страшно пізнавати те все, що стосується Содоми й Гоморру проживання вдитбудинках .

Коли московський журнал "Инострання литература»опублікував цю повість життя інваліда Рубена Гальєго, твір тут же булоудостоєно відомої Букерівської премії (російськийБукер).

А заслуговує на Нобелівську – не менше.

Оскільки всі події відбувалися в часи СРСР і становлення РФ,один із найбільш толкових, на моє приватне переконання, московський журналістАлєксандр Мінкін якось щодо цього написав:

"Книга эта — приговор нашей стране и всем нам. Этоприговор нашей Родине. В ста метрах от бегемотика, черной икры и бассейна стелками, в ста метрах от нас — бедных, средних, богатых — невинные люди, дети(!), живут хуже, чем узники гитлеровских и сталинских концлагерей. А ведьГитлера и Сталина уже более полувека нет на свете. И все, что у нас происходит,больше нельзя ни на кого свалить…"

Мінкін іще запропонував випустити книжку масовим тиражем іроздати її людям. Напевне ж, у першу чергу керівникам, правителям держави. Щобпочитали і покаялися за таких, ні в чому не винних дітей, які стають доволічасто розмінною монетою, жертвами політичних, економічних, сімейних інтриг.Приречені гибіти в злидарстві, не маючи ніякої допомоги від медицини.

Але, зрозуміло, що цього ніхто не почув, не зробив. Можливо,саме тому Росія так цинічно підійшла до заборони порятунку таких дітей, якколишній вихованець дитячих будинків інвалід Рубен Гальєго, прийнявши іввівши в дію цими днями закон, який забороняє американцям всиновлюватиросійських дітей, і, насамперед, інвалідів. Фактично рятувати їх.

Тут принагідно хочу підкреслити, що виїхавши з Росії, РубенДавид Гонсалес Гальєго отримав за кордоном, у тому числі і США необхіднумедичну допомогу і на скільки можливо це в його задавненій ситуації, колиніякої лікувальної підтримки не надавалося йому десятиліттями, все це теперпомітно позначилося на станові здоров’я іспанця. Нині він разом із матір’юмешкає в Мадриді. Вже двічі женився. Має двох повноцінних дочок. Пише новіпрозові твори.

Російський "закон Діми Яковлєва" на заборонуусиновлення дітей-інвалідів американцями, як ви вважаю знаєте, прийнятий увідповідь на справедливийакт Магнітського, який підписав президент США

Преса стверджує, що цей антигуманний законопроект буврозроблений начебто за персональною вказівкою того, хто на весь світ себе нинівельми активно продукує, як головного захисника птахів і звірів у РФ. Звернітьувагу, не людей! Не таких невдах, яким виявився осколок комуністичногоправління брєжнівців нещасний онук комуністичного вождя Ігнасіо Гальєго.

Олександр ГОРОБЕЦЬ