Юлія Тимошенко оголосила акт громадянської непокори.
                     З повідомлень засобів масової інформації

Ми можем втішатися мирно Різдвом,
Водити козу і співати колядки…
І тільки вона всім несхитним єством
Повстане супроти злостивців заклятих.
 
Гарантові виклик – як постріл з-за ґрат!
Він гримне із вуст її, чутний повсюдно.
І голий король – опонент її, кат –
Мерзенним злочинцем постане прилюдно:
 
І суд ваш неправий! І "Мурка" – ваш гімн!
І крадена влада, бо суть ваша – красти…
І вирок не їй,  підписав собі він,
Бо рано чи пізно, а сяде за ґрати…
 
Вітчизна – не вотчина зграї вовків,
Яка на шматки розтерзать її прагне,
Увічнивши трон для нащадків-синків
За правом загарбника, злодія правом…
 
Бо правда, однак, завжди гору бере,
Тому її дух не зламати нікому.
Якщо аргумент порятунку – арешт,
То хто більш в тюрмі із них двох – невідомо:
 
Чи та, проти кого в’язниці й суди,
А слово її вільно лине між люди,
Чи той, хто вдає, що на троні сидить,
Та без охорони ні кроку нікуди?
 
Утіха одна: в вічко зирить всякчас,
Що робить вона? І яка вона…  гола?
А ще – в туалеті… там, де унітаз…
Мерзенна ганьба! І ганебна сваволя!
 
Принизить її, розтоптати – аж ні!
Вона їх не визнає – трутнів при владі.
І акт непокори – як виклик брехні.
Одна проти всіх. Під опікою правди.
 
Ва-банк? Ну, звичайно. Бо злякані всі.
А хай хоч одна, щоб нам честь врятувати,
Встає перед світом в різдвяній красі
Дочка України, нескорена катом.
 
Я чую той голос – розкутий, прямий.
І вірю, що й іншим він дійде, вкраїнці.
Настане ще час: вдячно вклонимось ми
Цій гідній пошани і величі жінці.
 
Іван Левченко, першодрук, 9 січня 2013 року