Два роки тому Дарка Чепак стала прес-секретарем президента Януковича. Указ, який дезорієнтував багатьох журналістів, було оприлюднено 17 березня 2011 року.

"Я робитиму все від мене можливе, аби налагодити діалог між Президентом України та медіа. Ви завжди можете на мене розраховувати. Я не змінилася", –заспокоювала Дарія скаламучене середовище колег.


Два роки – це достатній термін, щоб переконатися, чи справдилися її очікування.

Уже для будь-кого очевидно, що в сучасній Україні триває інтенсивний діалог між президентом та медіа.

Так, прес-конференції глави держави відбуваються регулярно та оперативно, відповідно до викликів часу – раз на 15 місяців. Також увазі телеглядачів пропонуються яскраві шоу спілкування із народом, до яких залучаються найкращі носії акторські майстерності з Кіровограда та інших міст Батьківщини.

За два роки в Україні зникла цензура, а придбання каналу "Інтер" главою адміністрації президента стало наочним прикладом того, як слід уникати конфлікту інтересів.

Громадське телебачення, створене відповідно до президентської ініціативи, готується започаткувати курси для журналістів Бі-Бі-Сі, де вони можуть підвищити свої професійні навички.

Чиновників, які застосовують силу до журналістів, регулярно карають підвищенням на нові більш складні посади. Репліку "говнометчики" від підлеглих президента офіційно визнано зразком мови ділового спілкування з медіа.

Якщо спецслужби і прослуховувають журналістів, то виключно з метою більш оперативного реагування на їх критичні публікації.

Невелика купка невдоволених журналістів вважає, що створена під керівництвом Чепак Міжвідомча робоча група з питань свободи слова є лише ширмою. Звичайно, ці критикани не здатні побачити покращення, адже мають викревлене уявлення про демократію, сформоване під впливом ворожих ідеологій.

Насправді, українські журналісти давно просили обмежити їх в правах у Кабінеті міністрів. Вони благали ізолювати їх у спеціальному приміщенні, щоб не виникало навіть спокуси швендатися коридорами будівлі уряду. І покращення відбулося – останнім часом пресу заганяють у накопичувач як худобу в стійло, за що вона дуже вдячна.

Дарія Чепак – це людина, яка відповідає за комунікації президента зі світом. Про зростання поінформованості міжнародної громадськості щодо реформаторських кроків Віктора Януковича свідчить напружений графік міжнародних контактів глави держави. Уго Чавес, Олександр Лукашенко, Володимир Путін та інші лідери регулярно стають його співрозмовниками на міжнародних майданчиках.

До мене особисто також долітають уламки комети "Покращення". Готуючи останній матеріал про господарські таланти при розбудові "Межигір"я", я звернувся до Дарки Чепак із простим запитанням – прокоментувати, чи користується Віктор Янукович інфраструктурою персонального раю – гольф-полем, яхт-клубом, кінним клубом, і якщо так – то на яких умовах.

Адже офіційно це зареєстровано на фірму-фантом "Танталіт". Тобто чи отримав Янукович від "Танталіту" клубну картку "Межигір"я"? Чи клуб створено для одного члена? Чи взагалі клуб був, не дай Боже, просто вигадкою, аби легалізувати цей диво-об"єкт у стилі донецького барокко?

Як поступив би недолугий прес-секретар якоїсь псевдодемократичної країни Заходу на кшталт Франції або Німеччини? Почав би виправдовуватися, турбуватися про імідж керівника, готувати стейтменти для преси. В Україні винайдено більш прогресивні засоби реагування на журналістські звернення – шляхом їх утилізації.

Замість відповіді я отримав повідомлення Дарки Чепак про те, що коментувати подібні запитання... не належить до компетенції очолюваної нею прес-служби.

Прес-секретар переадресувала мене до управління доступу до публічної інформації адміністрації президента. Яке, в свою чергу, відповіло, що запитувана мною інформація до його компетенції... також не належить.

"Чесність, відкритість і професійність були і залишаються моїми принципами. Мені легше залишити будь-яку посаду, ніж зрадити себе. Ви це теж добре знаєте", – писала Чепак два роки тому.


Очевидно, що Дарка Чепак міцно тримає в руках штурвал інформаційної сфери адміністрації президента. Тому, безперечно, ми не маємо права апелювати до її обіцянок "залишити посаду". Вона заслуговує і далі виконувати відповідальну місію рупора "покращення".

Сергей Лещенко