ВТОРНІК

13 березня 2012 року

Дмитро Корчинський

«Третє пришестя Путіна»

Спілкується Дмитро Добрий

ВИДЕО ЗДЕСЬ

Доброго дня, шановні глядачі, читачі і всі види аудиторії, яка тільки може бути в мережі Інтернет. З вами щотижневий телевізійний проет ВТОРНІК.

ВТОРНІК, це не тільки день тижня, а це, ще гра слів англійських ТОП і НІК.

Гостями нашої програми завжди є ті, хто займає перші позиції в соціальних мережах, кого читають, кого цитують, репостять, ретвтять, передруковують.

Гостем у нас сьогодні є Дмитро Олександрович Корчинський, спецаліст не лише з вибудови соціальних мереж, а й з усього того, що можна назвати третім секторм, громадською актиністю. Ну, одним словом, Опором. Опором системі. Ось така контрсистемная опозиція.

Доброго дня, пане Дмитро. Темою ми обрали, те що сьогодн у всіх на слуху - т. зв. «третє пришестя» Путіна, «третє пришестя» ВВП.

Пане Дмитре, Путін-3: хто це, що це? як би Ви визначили?

Путін-3, це те саме, що й Путін-2 з половиною.

Путін нікуди не уходив, він тримав Медвєдєва в якості «подпісного Митрофана», як це у 90-их називалась ця функція людини. А насправді керував він. Тобто Путін не змінився і все це наш старий улюблений Путін, скажем, саме такий, який потрібен. Україні дуже таланить на цьому відтінку часу, вперше, можливо, у її історї. На нас звалилася Незалежність неочікувано, потім був Єльцин, який дав розвинутися цій Незалежності, потім був Путін, який лякає всіх тут в Україні, починаючи з президента і закінчуючи останнім патріотом у Лук’янівській в’язниці. І це, мабуть, непогано. Саме такий президент Росії нам і потрібен.

Ви маєте на увазі, що українцям дуже доречне це щеплення Путіним, так би мовити?

Мені здається дуже доречне. Справа у тому, що об’єктивно є історична, політична, містична, як це не назвіть, Росія завжди буде протиречити Україні, завжди буде становити загрозу. Справжня українська незалежність може буде проголошена тільки на руїнах Кремля. До тих пір поки існує Москва, Україна під загрозою. Краще щоби у Кремлі сиділа людина, яка гроші любить більше ніж геополтичну місію Росії.

Якийсь комерсант, бізнесмен?

Так, комерсант, бізнесмен і Путін. Сьогодні для Путна та й для всіх у світі «Газпром» і Росія, це одне і те ж саме. Добре, що це газпромовець. Тобто людина в першу чергу любить «Газпром» у Росії, а не що небуть інше. І так, чи інакше — він людина, яка зуміла налаштувати проти себе навть Лукашенка, якої побоюється навіть Назарбаєв. Це те, що нам потрбно. Інакше наша еліта давно уже б здалась.

Свого часу ви визначили ситуацію, зокрема по Білорусі, так що «в Блорусі не буде революції, бо там є лише один революціонер, це Лукашенко». У Росії, зараз на цих виборах тобто у одинадцятому році склалася така сама ситуція? Чому опозиція, всі ці, будемо казати, достатньо заможні люди, їх вже зараз дуже багато у Росії, які збиралися там не один раз, набагато частіше ніж в Україні 2004 року на Майдані, чому вони не змогли для себе нічого вибити, чому другий тур не відбувся такий, щоби Путін вийшов проти Прохорова, проти Зюганова, і все чисто, премога, ні у кого немає питань?

Час ще не прийшов, Ви знаєте. Скажімо, деякі революції зовсім не залежать вд якості революцонерів. Скажімо, лівійських революціонерів ми не знаємо по іменам, а це абсолютно сірі і не обов’язково люди. Й не ці, так інші. Тим не менше, у Тунісі революція трапилася, так само, як і у Єгипті, доречі, так само, як в Лівії. Тобто, це об’єктивний процес — революція.

Режим падає не тому, що його підточують революціонери, режим падає тому що його підточує Уряд, президент, діюча влада, основні олігархи — вони руйнуть режим. Функція революціонерів, це вже мародерство, де на руїнах прийти так само, як Ленін з більшовиками приїхав у Росію у опломбованому вагоні вже після революції для того, щоб боротися з іншими революціонерами за владу. Себто просто не прийшов час. Значить ця система ще устійлива і не впала пд власною вагою, коли вона впаде, то на це накинеться ціла купа стерва та стерв’ятників для того щоби рвати.

Кого ви маєте на увазі тут?

Всіх оцих от людей. Частину з них ми бачимо на трибунах. Частину у найближчому оточенні Путіна. Справжня опозиція виростає із ближчих, як казав колись Видрін, що завдання справжнього, успішного опозиціонера — перейти у опозицію не за п’ять років до повалення режиму, а за п’ять хвилин до повалення режиму. За п’ть хвилин до краху режиму Путіна, все його оточення виявиться оппозиціонерами і навіть революцонерами. І саме ці люди будуть воювати між собою. Себто тут потрібно чекати, коли Росія звалиться сама, вона періодично валиться сама. Інша причина у тому, що мало коли здається скористатися цим комусь із її сусідів, цим крахом. Можливо ми будемо тими, кому вдасться цим скористатися. Давайте будемо готуватися до цього.

У цьому відомому переліку забороненої літератури. Ну, ми знаємо, що там у Росії на сайті Мін’юсту є Федеральний список екстреміських матеріалів. І там періодично, якісь речі туди додаються, там вже сотня номінацій, хтось вибуває, хтось прибуває. Там є одна з книг, це Фьодор Крошенніков «После Росии». І от він якраз описує, що доки Путін, як людина з таким от центричним мисленням при владі, то можна утримати Росію, а потім, ну, він описує такі достатньо фантасмогоричні речі, це уральський політолог — живе у Єкатеринбургу — там Україні шматок, інші, якісь держави — Сибір, Якутія. Як Ви вважаєте, чи не настільке вже й фантасмогорична оця мова про децентралізацію? Оскільки ми зараз знаємо, що вони підкинули кістку опозиції, Медведєв ввів законопроект про прямs вибори, знову повертаються прямі виборі губернаторів. Чи це не зіграє такий злий жарт із Росією. Як довго вона зможе, як єдина країна до Путіна, після Путіна утримуватися в нинішнх географічних межах?

Знаєте, Росія, починаючи може із століття 16-го дуже багато разів розвалювалася і, потім, збиралася знову. Це незалежно від здібностей правителів, незалежно від кондиції народу, незалежно від сили її ворогів. Це означає, що Росія є об’єктивна даність, так само, як Китай.

Виходячи з об’єктивності, Китай давно повинен був розвалитис. Це різні народи об’єднані під одним дахом, половина населення мусульмани, чи близько половини населення мусульмани. Люди, яких теоритично нічого не зв’язує нічого, окрім ієроглфів. І тим не менше Китай постійно то розвалюється, то весь час збирається. Це даність, це об’єктвність. Так само і Росія, це не залежить від Путіна, не залежить від опозицї. Вона, на жаль, от існує. Як довго вона буде існувати — важко сказати. Мені здається, що на цій території, якось закладене те, що там повинно бути якесь велике утворення.

Велика Хазарія, Золота Орда, Московська імперія, більшовики, ну от хтось там постійно повинен бути. Тобто, є якесь об’єктивне зло, яке нависає над нами і над всіма своїми сусідами і тут сподіватися на те, що якесь там введення регіональних виборів — не варто.

Вибори — це досконале знаряддя каналізування будь-яких революційних амбіцій у ніщо.

Тобто, ви замість того щоби боротися — балотуйтеся, займайтеся виборами, підраховуйте голоси, опротестовуйте в судах. Тобто займайтеся цією процедурою. Людина, яка перемагає на виборах дуже скоро, на наступний день стає чиновником, навіть якщо вона була полум’яним революціонером.

Насправді, чим більше виборів, тим краще для діючого режиму. Всі давно вже про це здогадалися. Росія просто культивує такі от державні форми і тільки приходить до того, до чого у США та Європі вже давно прийшли, ще у 19-му столітті. Вирішили, що хай народ займається виборами.

А оце от «Хватит кормит Кавказ!»? Навальний і всі ці виходці з колишнього ДПНІ, наскілки це зараз актуальне? Вони і далі будуть вимагати «Хватит кормит Кавказ!» і відокремлення це ісламської частини своєї держави? Мається на увазі Інгушетя, Чечня, Дагестан

Ну, безумовно, що якась кільксть людей у Росії буде цього вимагати.

Безумовно, що іслам сьогодні на підйомі.

На підйомі ісламізм і ми можемо зрозуміти, що важливо, в чому новизна нового світу. Новизна нового світу у тому що, релігійні спільноти перемагають суспільство. Жодна ісламська держава у світі не є значимим політичним чинником. Натомсть ісламістська спільнота є дуже значимим геополітичним чинником. Вона впливає, з нею воюють.

Сполучені Штати воюють з ісламіською спільнотою. Якісь мікроскопчні організації...

...Книжки

...книжки, якийсь Інтернет, якийсь елемент, який навіть важко визначити, і тим не менше США воюють вже котрий рік поспіль, воюють з ісламіською спільнотою.

Ізраїль, який є однією з найпотужніших держав світу іде на поступки ісламістській спільноті, «Ісламському Джихаду». «Хезбола» виграла останню ізраїльську війну. В Ізраїлі це була позорна війна. Тобто такий час сьогодні. І тут вони не можуть зрозуміти, що справа не у Кавказі, що справа в спільноті, тому що до цього якось потрібно буде ставитися їм. І, скажімо, тут я розумю Путіна, який у свою чергу розуміє, що теоритичне вдокремлення Кавказу не вирішить жодної проблеми в Росії, а багато проблем створить. Тому що ісламісти, це, як будь-яка революція, вона не може бути зупинена. Якщо взяли Чечню, то нам треба іти далі — на Дагестан. Чому Шаміль пішов на Дагестан свого часу? А чим було займатися у Чечні? Гризти один одного?

Тут справа навіть не у Кавказі. Тут справа, що у двері стукають саме через Кавказ, у двері стукає новий світ.

А далі, це де? Татарстан, Поволжжя, Крим?

Та от в цьому році ми бачимо, що потроху, це все розростається. Проявилися угруповання в Башкортостані, Татарстані. Вже були операції, яік нагадували операції у Дагестані і Чечні, змушена була проводити Федеральна служба безпеки. Далі Москва. Москва, це одне з найбільших ісламських міст. Там 2-3 мільйони мусульман зараз мешкають. Чим це цікаво, це не люди на верблюдах, це люди, які добре вміють керувати літаками. І це люди, скажімо, урбаністичної культури. Скоро їм вже потрібно буде говорити, що достатньо буде годувати Москву. Чи не відділити Москву?!

А ось ситуація з Брейвіком. Кажуть, що не було б Брейвіка, не була б Норвегія, це був би якийсь Ганс? наприклад. Тобто це людина, яка стала контрсистемним виразником отих от негативних настроїв, які вже накопичилися у Європі. Ну? відомі анекдоти про те, що у Берліні вже немає німців, вони там не живуть, ховаються по селам маленьким, містам, у Парижі немає французів. Такі речі об’єктивні? не об’єктивні? Що далі з Європою і нами теж?

Я вірю в Європу, я вважаю, що вона все таки відродиться. Відродиться і Церква, відродиться, скажімо, дух Європи і безумовно, скажімо, Брейвік це ексцес, але з другого боку проблема дійсно існує дуже велика і будь-хто, хто бував у Європі, бачить ці проблеми. Таке враження, що [у них є] потужна тяга до самогубства. Якщо націю не можна вбити, у т. ч. будь-яку європейську націю, та нація може покінчити життя самогубством і таке неодноразово бувало в історії. І оця от тяга до самогубства, яка проявляється у багатьох речах — у політиці політкоректністі, в допущенні величезної кількості імігрантів, у державній пропаганді гомосексуалізму, в такій от культурній ноті, зараз модно в Європі говорити про те, яка відстала європейська культура і яка досконала арабська культура, чи далекосхідна культура. Як чумазі та неумиті хрестоносці знищили культуру Кордови, чи Гренадського халіфату. Як вони погано себе поводили у Єрусалімі підчас Хрестових походів, а оці от ніжні витончені араби отакі от вони винахідники і все на світі створили і все на світі вигадали і всьому насвіті нас навчили. Тобто це таке саме приниження і така тяга до самогубства, і знову ж таки це не вперше, це вже було — це продовження маніхейства.

Сьогоднішній європейский гомосоціалзм, бо здебільшого при владі соціалісти, це вже було — це перше Болгарське царство. Це такий релігійно-соціальний рух, який так зумів переконати людей, що необхідно знищити себе, знищити культуру знищити націю, що перше Болгарське царство провалилося в себе, всередину себе і духу не залишилося навіть. І потім оці от маніхеї росповсюджовалися по Європі і оцей весь агностицизм, назправді, коли нам розповідають, які погані хрестоносці знищили витончену культуру Провансу. А вони бачили, що це те саме, інакше витончена культура Провансу знищила би і себе і всіх інших. Це те саме маніхейство, це той самий агностицизм.

Таким самим чином Бог діє в історії. Таким чином оця вся соціал-демократія новітня, яка уже не може похвалитися, що операється на передовий клас пролетаріату, бо ніякого пролетаріату вже не існує. З 1968 року пролетаріат у всіх революційних подіях був представлений хіба що поліцією. А так — немає. Тож сьогодні передовий клас — ЛГБТ спільнота за права, якої всі власно кажучи і бояться, і вона має на себе взяти оцю от роль месійного класу, що знищить все погане і створить нам тут царство соціал-демократії на землі.

Тобто небезпеки дійсно існують і всі ці небезпеки — це прадавні небезпеки. Це от соціал-демократичне манхейство користується глибокою кризою Церкви, глибокою кризою європейського самоусвідомлення, тим, що Європа була підірвана двома світовими війнами і місією, яку вона на себе взяла по цивілізації світу по цивілізуванню світу. Але я все таки вірю в те, що відродиться Європа і ми, як беззаперечна частина Європи будемо брати у цьому відродженні якнайактивнішу участь.

Свого часу, пам’ятаємо, що у тій самій Німеччині економіка почала відроджуватись за рахунок приємного, легкого наркотику, як дешева робоча сила з Балкан та Туреччини, свого часу присадили на це Німеччину, потім вже Францію, інші країни.

Як ви думаєте, якщо зараз, наприклад, відштовхуватись від зворотнього, думати, як вийти з цієї ситуації, якщо скажімо долучити потенціал науково-технічний, трудові ресурси слов’янських народів? Біла раса — українці, поялки, білоруси, чи вони вимагатимуть той самий розмір зарплатні? Чому б не замінити не зовсім безпечних, на, скажімо, білих братів з Дніпра?

Ну, потроху це і відбувається. Я от недавно був у Венецї, а перед цим я був Венеції за 2, чи 3 роки до того. Вся Венеця була китайською, весь «общепіт» був скуплений китайцями, китайські власники, китайські офіціанти.

І от я приїзжаю останнй раз у Венецію і зі здивуванням не бачу жодного звичного китайця. Де китайці ділися? Розмовляю з місцевою публікою, «нема». Італійці назад забрали весь цей «общепіт» так чи інакше, і замість китайців вже на обслуговуванн люди зі Східної Європи і все таке інше. Тобто виявляється все можна робити, якось тихо і ненав’язливо але робити можна. Справді, існує з боку європейських держав таке дивне явище, що вони легше приймають іміграцію з ісламських країн, ніж імграцію зі Східної Європи. Проти нас великі упередження є.

Чому?

Я для себе можу це виключно пояснити оцією тягою до самогубства. Тому що чимось іншим це пояснити неможливо.

Інша справа, чи повинні ми це вітати. Я, наприклад, не вважаю, що доля українців — мити підлогу в португальских, чи французьких туалетах і що нам все ж таки, якщо ми і йдемо у Європу, то треба іти, як албанці. Албанці ж не йдуть дуже щоби працювати. Вони їдуть у Європу для того, щоби що небудь вкрасти. Красти дуже погано, але це все одно краще, ніж працювати.

Але можливо це буде корисно для України, коли вся здатна працювати публіка виїде до Португалії, а тут залишаться романтики, містики якісь, олгархи, можливо тут і почне щось варитись. Тому що люди, як не здатні працювати, а здатні тільки мріяти і всі сили приділяти униканню від продуктивної праці вони щось і зроблять.

Свого часу на Запоріжжі вони створили козацьку квазідержавність. Свого часу з Галичини у 20-30-х роках величезна кількість людей виїхала у Сполучен Штати, у Південну Америку і от ті, хто залишився, створили УПА.

Тому, можливо, нехай дійсно виїдуть всі ті трудящі, працьовиті люди, а тут залишаться ті, кому немає куди податися. І якщо треба буде, то будуть відбирати спочатку у своїх, у яких, щось є, а потім у чужих.

От ми так плавно перешли до внутрішньоукраїнської ситуації. Пане Дмитре, от ви, як людина, яка стояла біля витоків не одного протестного руху, того що зараз вже називається Революцією, у тому числі Ви учасник бойових дій, це справжніх бойових дій. Як ви гадаєте, з огляду на свій досвд і те, що зараз тут вариться сред цих мрійників і містиків, людей які не хочуть кровопролиття, але хочуть змін. Вони вже знають приблизно, що таке Європа, вони вже пожили при оцих величезних об’ємах кредитування, оцих споживчих кредитах. Як ви думаєте, чому українці досі терплять Януковича? Чого не вистачає, кого не вистачає?

Українці понесли страшні втрати у 20-му столітті. Я не знаю іншого народу, який поніс такі страшні втрати. Фактично події Першої світової війни були на терені Україні, фронт проходив по території України, мобілізація відбувалася у обидві армії. Ми знаємо, що кращі гинуть першими. Той, хто не боїться піднятися в атаку, того вбивають першого, а той, хто відсижується в тилу, всі ці пацюки — вони виживають. До того ж події громадянської війни, т. зв. Перших визвольних змагань, вони унесли мілліони життів найкращіх людей. Вся ця молодь, це ж були страшенно молоді люди. Хто були всі ці Тютюники, Махно, хто були у цьому корпусі Січових стрільців Коновальця? Це була найкраща молодь. Вона була вибита. Потім розкуркулення, безліч селянських повстань. Ви пам’ятаєте, що коли у 1917 році впала Імперя, як було? У кожному селі банда і в кожному селі отаман. Тут все бурлило. Коли впав Радянський Союз у 91-му році нічого такого не виникло. Був сякий-такий бандитизм, але бандитизм, скажімо, оперетковий.

Себто все відбувалося у 20-му столітті.

Друга світова війна, це ж вдбувалося на території України. При штурмі плацдармів, Київ же не брали в лоб, а брали плацдарми, загинуло, важко сказати скільки, але кажуть півтора мільйони чоловік. Із цих півтора мільйонів бльшість українці, яких зібрали на лівому березі Дніпра і навіть не озброєних кидали на кулемети. Створювали живу хвилю. І всі ті страшні втрати, всі ті голоди, всі ті репресії. Після війни, от уявіть собі, половина всього апарату МГБ, всього апарату держбезпеки, всього загальносоюзного апарату перебувало в Україні. А половина всього особового складу українського перебувала в трьох чи чотирьох західних областях.

Тобто тут вони пропахали все. Все що можна було придушити, вони придушили.

Я якось передивлявся списки страчених у 1947-1948 роках за «бандитизм» та «бандпособничество», я не знайшов жодного старше 21 року. 15, 16, 17 років. І це от найкраще, Ви розумієте, як це прополювалося оце от найкраще?!

Безумовно, що коли Радянський Союз впав сам собою, ми нащадки тих, хто вижив в голоді. Тобто тих, хто жував під ковдрою і не віддавав останюю скибку хліба старому, чи малому. І, як нащадки всих оцих от людей, ми несем із собою всі оці негативи. Ми носії колективного негативного досвіду, розумієте. І ці люди казали, що вижити можна у репресіях, у війні, якщо не висовуватися, не проявляти ініціативи, якщо не боротися і не намагатися цілувати чоботи будь-якій владі.

Нам потрібен, я думаю, деякий час на регенерацію, що все таки має пройти ще покоління і мають прийти люди, які не повірять, що тюрма збудована саме для них. Які знову захочуть ризикувати, які знову захочуть виборювати своє. Тобто романтики, мрійники мають прийти і закрутити тут новий процес.

Після місцевих виборів, після жовтня 2010 року з’явилася в Україні т. зв. «нова опозиція». Це молоді люди, забезпечені. Більшість з їх лідерів вже давно проживають на Заході. Ті ж брати Клички, не будемо називати адреси, але вони знімають про себе фільми, дають часто інтерв’ю. Так саме Наталія Юріївна Королевська частіше буває десь у Францї, ніж у рідному Донбасі. Як Ви гадаєте, оця «нова опозиція», які характерні для неї будуть методи боротьби, це вже не вулична боротьба, а це якісь погодження, круглі столи, чи що це на Вашу думку?

Я думаю, що ніякої боротьби не буде. Справа у тому, що всі ці люди поважні. І Королевська і Клички, і те і все інше, це люди, які займаються політикою. Що таке політика? Політика - це специфічний бізнес сьогодні. Тобто потрібно вкласти гроші, потрібно відбити гроші, потрібно здійснювати необхідні операції. Це потужна рекламна політика, але це так само бзнес все. І, як люди, які займаються бізнесом, хоча це і спецефічний бізнес, комусь цікавий, мені вони не більш цікаві, ніж ті, хто займається якимось іншим бізнесом наприклад у нафтопереробці. Чи ті люди, які займаються хімічною промисловістю. Бізнесом там, чи оптовою торгівлею. Як від всіх них залежить моє життя? Ясно, що від всіх бзнесменів залежить моє життя. Але від Королевської залежить не більше, ніж від Коломойського, який замкнув на себе цикл нафтопереробки. Тут Коломойський навіть цікавіший, адже він може фінансувати політику, а вона все ж таки, хоч і не бідна пані, вона все ж таки збирає якийсь пул грошовий для того щоби фінансувати свою партію.

Тобто насправді це звичайний, нормальний процес бізнесовий, це ніяка не боротьба. Мені здається, що ми від того залежим по стільки по скільки. Мені здається треба вже забувати ці імена. Звісно Кличків ми будемо дивитись по телевізору, коли вони там боксують, але найкраще щоби вони там і лишалися. Хоча і в політиці від них великої шкоди немає.

От у Молдавії у 2009 році Ви пам’ятаєте була так звана Twitter-революція, ну, навіть не революція, а народний розгін переобраного комуністичного парламенту. Так от там спортсмени з кількох столичних спортивних клубів на прохання олігархів створили таку ось рушійну силу, а за ними там вже підлітки, якась така вулична публіка, яка виносила потім комп’ютери. Там ніхто, здається не постраждав, один загиблий лише і то впав п’яний з підвіконня. Можливо і тепер отаким от опозиційно налаштованим спортсменам, як от Віталій, Володимир, якби вони пішли, це б дало такий ефект в Україні, чи наврядче?

В Молдавії так само, як і в Україні спортсмени орієнтуються на інтерес. Можуть бути об’єднані тільки інтересом якимось.

Там підняли ці клуби ті, хто фінансував ці клуби. Так само і в Україні можуть бути підняті такі клуби і безліч охоронних фірм, десятки тисяч бійців різноманітних охоронних структур. Це публіка, яка більш менш організована, дисциплінована і має досвід якихось там рейдерських захоплень, штовханини різної. Вони звикли ображати громадян, які не можуть зрозуміти, що неможна сюди проходити, а туди от можно.

Задіяти можна будь-кого. Рушійною силою Французської революції були жінки — домогосподарки і вийшло зовсім не гірше ніж молдавські спортсмени. Себто насправді вже неважливо хто, це вже техніка, і була б якась мотивація. Як це використовувати, це вже технічні питання, як можна тих, чи інших людей використовувати в політичній боротьбі.

Чого ми не розуміємо: ми ще все живемо уявленнями 19-го, початку 20-го століття про політику і про політичні методи, у т. ч. журналісти, всі. Ми ще не розуміємо, що повстання мас закінчилися. Сьогодні у світі час дії малих якихось сил, дворцових переворотів.

Хто реально зробив революцію у Єгипті? Люди які вийшли на Майдан, чи люди, яких вивели на Майдан? Нічого подібного — Генеральний штаб. Генеральний штаб, який вирішив, що все, Мубарак вже висидів своє. Люди були потрібні для створення картинки для західних телеканалів, певну роль вони відграли і далеко не основну.

Хто зробив революцію в Лівії? Французький іноземний легіон реально і племенні вожді, які цьому Французькому легіону були придані і який власне інструктував і водив за собою цих бедуінів.

Яка кількість бійців «Хезболи», яка контролює весь південний Ліван, яка здатна вигравати війни з Ізраїлем? 500 чоловік. Скільки чеченців брали участь в штурмі Грозного після того, як Росія в перший раз пішла на підписання миру? 600 чоловік, десь так, з усіх угруповань чеченських.

Час дії малих сил насправді. Ми подивилися, вдалося вивести 100 тисяч чоловік у Москві на вулицю. І що? Вони вийшли, постояли, померзли і пішли. І що?

Коли виходять 500 італійців на вулиці Риму протестувати, вони настільки нахабнішають від своєї такої чисельності, що кидаються битися з поліцією одразу. Вони що небуть штурмують. Тут 100 тисяч чоловік виявилося що мало. Вони вийшли, постояли і розійшлися — нема що робити.

Ви кажете про «Хватит кормить Кавказ». А скільки людей на Кавказі створюють проблему? 3-4 сотні чоловік. І це для воєнної наддержави. У Росії чисельність збройних сил є мільйон чоловік.

Зараз новий час і коли наші опозиціонери, чи наша молодь стверджує, що треба вийти і «заявити свою позицію», хочеться спитати: кого цікавить ваша «позиція»? Нанесіть ущерб якийсь, моральний та матеріальний своєму противнику. Будь яке нанесення ущербу значно краще ніж 10 років винесення своєї «позиції». Тобто оця вся симуляція вона не грає свою роль, вона вже відіграла. Я не противник симуляції, я один з тих, хто використовув симулятивні акції і політичну симуляцію. Але я тепер вже бачу наскільки це все не цікаво.

Все, уже суцільний FEMEN. Хочете конкурувати з FEMEN, роздягайтеся знизу і вбивайте їх гомосексуальною естетикою інакше нічого не вийде. Далі вам доведеться робити щось предметне конкретне і головне, що його можна робити.

Сьогодні я бачу, спостерігаю діяльність мікроскопічних волонтерських груп. От київська «Охматдет», там мікроскопічна волонтерська група за діяльністю якої спостерігаю збоку просто із цікавості, як вдається. Але там у «Охматдеті» там найважчі онкохворі діти. Лікування однєї дитини в день може обходитися в 25 тисяч гривень. На пересадку кісткового мозку за кордоном може ідти 200 — 300 тисяч євро. Цих грошей ні у кого немає. Коли діти потрапляють туди, то вже батьки встигли продати машини, квартири і залізти в борги. Немає грошей. Ліки дорогі, держава гроші не виділяє, минулого року у бюджеті на закупівлю виділені були гроші тільки у останні 2 місяці року.

І от ці мізерні групи сказали собі, що «Охматдет» має бути з ліками і ці діти матимуть пересадку кісткового мозку. І ці всі мільйони і мільйони гривень будуть збиратися. І вони знаходять це, напружують FM-станції, коли ми чуємо, що допоможть дитині — збираються досить великі гроші, між іншим у нас не такі вже й черстві люди. Але FM-станції перебивати свій розважальний ефір закликами «Допоможіть дитині», це збивати рейтинг, воно нікому не потрібно. Вдається брати за горло Мінздрав, вдається брати за горло Кабмін, вибивати ці гроші з депутатів різноманітних комісій. Тобто це робиться настільки велика робота, у тому числі і політична, по забезпеченню, що я просто не вірю. Кілька чоловік, їм це вдається, вони вчипилися в тему. Скажімо, хворф на СНІД, наприклад, ВІЧ-носії. Але невилика кількість громадян сказала «ми доб’ємося, що оця галузь буде забезпечена ліками», що «ВІЧ-хворий буде забеспечний ліками необхідними». Це вдається. Вирішувати можна і виривати цілі галузі. Я можу навести таких прикладів безліч. І, якщо це вдається у такій складній ситуації, як з онкохворими дітьми, то це точно вдастся у ситуації з політв’язнями, в освіті.

Потрібно, щоб якась кількість людей зрозуміла, що це справді їхнє, присвятила цьому час. Тобто потрібно бути фанатиками своєї справи. Треба відкинути цей весь старий політичний багаж, якщо ви не хочете займатись бізнесом. Якщо ви мрієте заробляти гроші на політиці, то так, то треба вчитись у Королевської. Але це не допомагає вирішувати проблеми, тому що депутати не можуть вирішувати проблеми. Коли депутату щось треба вирішити з «Охматдетом», то він іде до волонтерів. Тобто ті люди, які при владі, навіть як би вони дуже хотіли, вони не мають більше можливостей, нж ті люди, які цим пезпосередньо займаються, тому що всі 100% часу у них йдуть на організацю бюрократичного апарату і на забезпечення свого місця при владі.

Міністр охорони здоров’я менше має можливості впливати і боротися з фармацефтичною мафією, ніж якісь там волонтерські групи, які поза системою перебувають. Їм вдається перемагати. Міністру охорони здоров’я ніколи не вдалося.

Дякую, Ви так предметно охаректеризували як тепер краще досягати своїх цілей.

Ось таке от питання. Можна було помітити по роботі аналітиків, експертів, що Захід робив ставку на те, що смерть Ігора Індила сколихне студентство. Не секрет, що Бюро журналістських розслідувань «СВІДОМО», яке фінансується західними грантами, воно основну увагу придляло цьому питанню. Чому такий випадок справді не підняв студентів. Без політики. Ну ми знаємо всі чим це закінчилося, всіх відпустили. Як кажуть: «Менты не при делах». Далі ці випадки продовжуються одиночно, у людей тільки немає виходу на соцальні мережі, на журналістів, а такі випадки вони далі існують, коли хтось гине за просто так. Як ви думаєте, чому не вишло з Ігорем Індилом?

По-перше ставка на студентів була невірною. Студенти — це найбільш пасивна частина населення, як мінімум останні 25 років.

Я так, чи інакше маю до цього вдношення і займаюся, намагаюся втулити студентів вже 25 років. Студенти — найбільш пасивна частина населення.

А як же Студентська революція ось тоді, 90-ий рік?

У Cтудентськй революції брали участь 100 чоловік, і, як мінімум дві третини ніякими студентами не були. Зрештою, це також була симуляція. Це був «смертный бой с перерывом на обед». Це було голодування з перервою на обід, це точно. Це були симпатичні хлопці і дівчата, багатьох із них я знав, багатьох з них я знаю.

Ну от скільки у Києві студентів?

Кілка десятків тисяч

Я думаю. Що навіть сотен.

ПРОДОЛЖЕНИЕ ЗДЕСЬ

UAINFO