1. Для українців війна розпочалася в березні 1938 р., коли внаслідок Мюнхенської змови, дружні Німеччині угорські війська збройно захопили новопроголошену Карпатську Україну, що перед тим була в складі Чехословаччини. В боях було втрачено 430  убитими та більше 400 пораненими бійців Карпатської України. Сукупні ж втрати січовиків, за різними даним, склали від 2 до 6,5 тисяч чоловік. Це пояснюється тим, що більшість з них загинула не в зіткненнях з регулярними угорськими частинами, а в результаті зачисток і розстрілів полонених. Угорське населення почало полювати за групами січовиків і вбивати їх на місці без суду і слідства. Січовиків, які були передані полякам, теж розстрілювали на місці.

2. У вересневій кампанії 1939 р. вже 112 тис. українців вступили у двобій з Вермахтом у складі Війська Польського, 7 834 жовнірів української національності загинули у боях з Вермахтом під польськими прапорами, а 16 тис. отримали поранення у вересневій кампанії.

3. В Україні Червона армія широко практикувала так званий «достроковий» призов юнаків 16-17 років, яких без підготовки та часто погано озброєних одразу кидали в бій, в результаті чого вони масово гинули.

4. Загалом у Другій світовій війні загинув кожен п'ятий українець. Серед військовослужбовців призову на літо 1941 року уціліли тільки 3% з загальної кількості.

5. Загальні демографічні втрати України - включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими та евакуйованими - становлять не менше 14 млн. чоловік. З 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в УРСР, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 мільйони чоловік.

6. Під час евакуації з України на Схід було забрано близько тисячі найкращих промислових підприємств України, які після війни не повернули в рідні міста. Підприємства, за створення яких український народ заплатив власною кров’ю (в буквальному розумінні цього слова), упродовж 1930-х рр. стали основою створення військово-промислового комплексу в східній частині СРСР у повоєнні роки.

7. В 1941 р. радянська влада при відступі залишала «випалену землю». При евакуації в Запоріжжі висадила в повітря Дніпрогес. Про це не знало ні цивільне населення, ні навіть поблизу розташовані військові частини, значна частина яких була потоплена водяним валом Дніпрогесу. В Дніпропетровську було підірвано хлібокомбінат разом із робітниками. В Одесі, при відступі Червоної армії, затопили приморські квартали разом з жителями, а поранених червоноармійців скинули в море разом із санітарними машинами. З Харкова вивезли сотні представників інтелігенції, щоб їх спалити в закритому будинку. В Умані живими замурували людей у льоху. Таких прикладів багато. І все це робили не нацисти, а комуністи при відступі.

8. Кореспондент газети «Saturday Evening Post», відвідавши в 1945 p. Україну, з жахом написав: «Те, що дехто намагається зобразити як «російську славу», було, насамперед, українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, нанесених своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі».

9. Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З України «зникли» такі впливові раніше національні меншини, як німці (які виїхали на Схід СРСР в 1941, 1944 і 1945 pp.), кримські татари, що впродовж віків були важливим фактором історії причорноморського регіону, в 1944 році вони були депортовані з Криму в Середню Азію, із майже 3 млн. українських євреїв війну пережили 800 тис. осіб (згодом 140 тис. з них виїхало до Польщі), із 2,5 млн. поляків до 1950 р. залишилося менше 400 тис. Натомість, кількість росіян із довоєнних 4 млн. зросла за перше повоєнне десятиліття до 7 млн. осіб.

10. Українці воювали проти Німеччини і в складі інших армій та військових частин, зокрема, багато з них служило в американській й канадській армії (в останній їх нараховувалося 40 тис.). Вони воювали і в французькому Русі опору. Тисячі українців служило у польській армії генерала Владислава Андерса і брали участь у військових діях на британській стороні у Єгипті, Лівії й Італії. Також західні українці становили 2% складу польської дивізії ім. Тадеуша Костюшки та 70% чехословацької бригади генерала Людвіга Свободи.