9 квітня 2015 року парламент ухвалив "Закони чистого четверга", або закони про декомунізацію, а 21 травня вони набули чинності. Ці закони розробив Український інститут національної пам’яті – в тісній співпраці з депутатами, урядом і громадськістю. Три із цих законів вніс уряд:

– "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

– "Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті" ;

– "Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років".

Четверний і ключовий законопроект внесли народні депутати, і я мала честь бути серед його співавторів. Це закон "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", реалізація якого дозволила очистити публічний простір від пропаганди тоталітарного комуністичного режиму.

"Якщо людина живе в оточенні тоталітарної пропаганди й не помічає її, то пропаганда досягнула своєї мети", – сказав Вацлав Гавел. На відміну від Чехії та низки інших країн Центрально-Східної Європи, Україна із проголошенням незалежності й падінням комунізму не позбулася радянської пропаганди та символіки.

Читайте також: Ось чому нам потрібна деколонізація

Але під час Революції гідності люди відчули, шо не можуть більше жити серед монументів кривавим тиранам, які увійшли в дисонанс з європейськими прагненнями українців. Суспільство пішло вперед порівняно з державою: виявом цього став і ленінопад по всій країні, й рішуче несприйняття комуністичної пропаганди. Це питання набуло додаткової гостроти ще й тому, що пропаганда комуністичного тоталітаризму стала одним із інструментів російської агресії проти України.

Декомунізація для України не менш важлива, ніж денацифікація в післявоєнній Німеччини. Як без рішучого засудження й очищення від спадщини гітлеризму не були б можливими сучасні демократична Німеччина чи Австрія, так само неможлива європейська Україна без декомунізації.

Залишилися деякі борги, серед яких я б виділила два.

По-перше, Верховна Рада має завершити процедуру й ухвалити в цілому зміни до Конституції про перейменування Дніпропетровської області на Січеславську й Кіровоградської на Кропивницьку.

І по-друге, нам потрібно нарешті завершити процес передбаченої законом заборони комуністичної партії. Не всі знають, але ухвалене за поданням Мін'юсту в 2015 році рішення суду про заборону КПУ оскаржене в апеляції, де воно штучно підвішене й де-юре компартія досі не заборонена. Вона існує, здає звітні документи. І лише додаткові запобіжники, передбачені законом, не дозволяють їй брати участь у виборах. Проте є й серйозніша загроза – що Конституційний Суд, який останнім часом ухвалює доволі несподівані рішення, може скасувати заборону компартії та знову допустити ідейних нащадків Леніна-Сталіна до української політики й виборів. Важливо не допустити такого розвитку подій.

Читайте також: Кремль досі живе в СРСР: російська претензія на монополію в історичній пам'яті

Процес декомунізації має бути незворотним, не дивлячись на коливання політичної кон’юнктури. І тому що це складник не лише політики пам’яті, але й безпекової політики. І тому що це важлива частина європейського та світового процесу засудження й подолання наслідків комунізму. У цьому ключі можна задати Резолюцію ПА ОБСЄ "Возз’єднання розділеної Європи" (2009 рік) і Резолюцію ПАРЄ №1481 (2006-й) "Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів".

Поставивши поруч і засудивши нацистський та комуністичний режими й заборонивши пропаганду їхньої символіки, ми не лише виконали свій обов’язок перед нинішнім, минулими й майбутніми поколіннями, але й діяли в руслі згаданих міжнародних документів і дали новий імпульс процесу декомунізації в сусідніх країнах. За прикладом України закон про декомунізацію ухвалила Молдова, посилили норми свого законодавства поляки.

А в Резолюції Європарламенту від 12 березня 2019 року про відносити ЄС і Росії міститься знаковий пункт 56: "Закликаємо російську владу засудити комунізм і радянський режим і покарати винних у злочинах, скоєних цим режимом". І хоча путінський це не хоче цього робити, я переконана, що рано чи пізно декомунізація досягне й Москви включно з Мавзолеєм на Красній площі, де лежить мумія Леніна.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram