Звичним явищем стало «любити» мистецтво за державний рахунок. Високі чиновники, користуючись своїм положенням, беруть картини та інші твори мистецтва з музейних фондів, розвішують їх у своїх кабінетах, кімнатах відпочинку, в коридорах, якими вони йдуть на свої робочі місця. Однак найбільш ганебним є те, що коли вони покидають свої насиджені місця, разом з ними зникають цінні твори мистецтва. А якщо не зникають, то до музеїв повертаються їхні копії…

Не варто говорити про моральний бік справи. Чиновник не здатен зрозуміти, що красти – це погано. Тому їх потрібно весь час бити по руках, а краще давати по голові – злодюга повинен нести заслужене покарання за здійснені ним крадіжки.

Для мене щонайменше дивно звучать заяви високопосадовців про те, що запозичення витворів мистецтва з музейних фондів будуть сприяти їх популяризації. У ці оправдання можна було б повірити, якби вони виставлялись в залах офіційних прийомів. Так ні! Картини вивішуються в коридорах, приймальнях, кабінетах, кімнатах відпочинку високих чиновників. А це зовсім не ті місця, куди відвідувачі, чи навіть звичайні люди приходять, щоб насолоджуватись витворами мистецтва.

Зрештою популяризувати витвори мистецтва у державних установах це те ж саме, що забивати цвяхи ювелірними прикрасами Фаберже. Так навіть окупанти себе не вели. Я проти такої «популяризації».

Це ганебне явище, на жаль, набирає розмаху, а твори мистецтва безслідно «розчиняються» у коридорах і кабінетах державних установ, а потім, диво - дивне: після цього у нас з’являється черговий «знавець» і «поціновувач» антикваріату та витворів українських (і не лише) митців…

До речі, я не пригадую жодного випадку, коли б вітчизняні шанувальники мистецтва, які володіють приватними колекціями, виставляли експонати своїх колекцій у коридорах та кабінетах Кабінету Міністрів, Адміністрації президента, чи у Верховній Раді. Очевидно бояться, що поцуплять новітні окупанти….

Самі ж працівників музеїв визнають: відмовити високопосадовцям страшно. Потім музей можуть позбавити фінансування, або ж його керівництво може піддатися тиску і банальному шантажу.

В результаті, до цього часу так і не вирішились два резонансні скандали останніх років, коли у 2010 році з Київської міської державної адміністрації пропали 4 картини Сергія Шишко. До речі середня вартість однієї картини цього художника становить біля 50 тисяч доларів США. Полотна ще одного відомого українського митця Миколи Глущенка, які музей передав Кабміну, ніби-то виявились копіями…

На моє глибоке переконання, за такі дії чиновники повинні нести відповідальність, можливо навіть кримінальну.

Тому мною був зареєстрований у Верховній Раді законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони передачі музейних предметів, музейних колекцій, музейних зібрань та предметів музейного значення державної та комунальної форм власності» (реєстраційний номер 2347).

Мій законопроект передбачає заборону передачі в індивідуальне користування чи для інтер’єрного оздоблення приміщень органів влади, музейних предметів, музейних колекцій, музейних зібрань та предметів музейного значення державної та комунальної форм власності. Крім того, законопроектом передбачене підвищення адміністративної відповідальності за порушення порядку передачі предметів культурної спадщини з місць їх постійного зберігання. Штраф за такі дії повинен сягати від трьох до п'яти тисяч гривень.

І останнє, що остаточно мене переконує в нагальній потрібності такого закону в Україні – це широка підтримка працівників вітчизняних музеїв. Залишається лише сподіватися, що наша національна спадщина турбує не лише мене одного і парламент підтримає цей законопроект.

Сергій МІЩЕНКО