Одне з питань виживання цього складу парламенту – це 226 голосів за новий закон про вибори, який передбачає обрання парламенту винятково за мажоритарною системою. Якби ці голоси у Партії регіонів були, нова виборча кампанія уже давно почалась би. Оскільки вибори, навіть за нинішнім маніпулятивним законом, із застосуванням усього наявного адмінресурсу – дадуть владі гарантовано гірший результат, ніж той, що вони мають в парламенті.

І тому у окремих впливових представників влади існує переконання, що лише 100% «мажоритарка» може гарантувати ПР переконливу більшість у новому парламенті.

Отже, з'являється шанс на нові вибори, вже за новим законом. Але голосів поки немає.

Лідери опозиційних фракцій, зрозуміло, будуть проти. Категорично буде проти КПУ, яка на останніх парламентських виборах не здобула жодного мандату по мажоритарних округах, і для якої новий закон – політична смерть.

Отож, поки ПР може сподіватися на свою фракцію у 208 депутатів. Уявити, що всі 208 регіоналів дуже прагнуть дострокових мажоритарних виборів складно. Але припустити, що їх змусять голосувати за новий закон – цілком можливо.

Які резерви у «регіоналів»?

Перший резерв – позафракційні. Таких 28. Зрозуміло, що йдеться не про всіх. А лише про тих, яким, скажімо так, притаманне почуття компромісу. Не можна сказати, що всі вони мають велике бажання йти на нові вибори, результат яких невідомий і на які знову треба серйозно витратитись. Але гроші, точніше дуже великі гроші, можуть змінити це бажання.

Другий резерв – мажоритарники від опозиції. Звичайно, вони теж особливого бажання йти на вибори не мають, і відкрито про це не заявляють. Але не виключено, що декому з них наобіцяють перспектив позбутися залежності від партій і стати маленьким, але самостійним гравцем. Як в футболі – «вільними агентами» без жодним зобов'язань.

Окремим фактором, який впливає на життєздатність парламенту – боротьба всередині влади – між «старорегіоналами» та Сім'єю. Відгомін цієї боротьби ми бачимо в стінах парламенту, який не демонструє того взірця лояльності президенту, який був очевидний у парламенті минулого скликання. Штовханина навколо «директорства» парламентом та визначення відповідальних за можливі дострокові вибори – це те, що може відтягнути ухвалення нового закону та політичну смерть нинішнього складу парламенту.

Якщо закон таки буде ухвалений – залишається два питання.

Перше питання – Чи вистачить всім чільним регіоналам мажоритарних округів у Донецькій області?

А ще – чи стане лояльнішою фракція прорегіонівської більшості до своїх керівників, якщо ця фракція буде складатися з мажоритарників, які так само нікому нічим зобов'язані не будуть?

Це справді філософське питання. Але хто про це думає поки Титанік ще пливе?...

Сергій ТАРАН