Кілька «квітневих» тез..

Все таки не можна мовчати, коли потрібно говорити.

1. Про опозицію та мандати. ПР не має більшості у парламенті, не готова до політичних компромісів та нормальної роботи. Цю розгубленість вона успішно приховує, ініціюючи політично гострі проекти , провалюючи голосування по виборам в Києві, та в будь-який інший спосіб провокуючи опозицію на блокування, розмови про вихід з парламенту та дострокові вибори. Ми мусимо нарешті перегравати їх у парламенті, а не тікати звідти при першій-ліпшій нагоді.

2. Про Київ. Регіонали зроблять все, аби зберегти за собою Київ попри волю людей. Все. Схоже, повернутися до парламентського шляху вирішення проблеми виборів у Києві вони погодяться лише під супержорстким тиском київської вулиці. 2 квітня ніхто крім партійних активістів на вулицю до ВР не прийшов. Такі речі за тиждень не робляться. Думаю, скоро ситуація буде зовсім іншою…

3. Про суспільство. Можливо воно і не довіряє політикам. Але інших немає. Байдужість до свого майбутнього може дуже скоро привести до «референдуму (ів)», щодо виборів Президента в «один тур з по життєвою пролонгацією», двопалатного парламенту з призначеною «Сім’єю» верхньою палатою та обраною за «мажоритарною» нижньою і далі за списком «усьо буде Донбас»…

4. Про майбутнє. Аби переламати ситуацію у парламенті, по виборах в Києві, та країні, реалізувати у політиці ту перевагу у суспільній підтримці, яку ми маємо, потрібні дві дуже прості речі. По-перше, вголос проголосити спільну політичну програму дій опозиційних сил. По-друге, почати її реалізовувати. Єдиний шанс регіоналів полягає у тому, що ми надто довго погоджуватимемо кандидатури мерів, міністрів та президентів.

Треба просто вийти з тієї «пісочниці» куди нас постійно затягують, та створити свою. Власну...

Віктор Чумак