У вирі подій масової дезінформації не завжди є вільна хвилинка зупинитись і подумати над тим що відбувається. Здатність переосмислення в сучасному світі потребує особливих зусиль. Ми, ніби, знаємо але не до кінця усвідомлюємо прописні істини: світ не можна ділити на чорне і біле, а людей на добрих і хороших. Вчинки не бувають абсолютно негативні або ж навпаки – зразково правильні. Більшість запитань в житті немає однозначної відповіді. Втім, з чим можна визначитись напевно, так це з тенденцією (тимчасовим сценарієм) за яким відбуваються події в Україні. Всі ми знаємо по – іменах основних людей, які крадуть у нас дорогоцінний час для демократичного розвитку, ігнорують політичні економічні та культурні права громадян. Але це не означає, що в кінцевому результаті вони здатні вкрасти у нас майбутнє. Історія циклічна, особливо, коли мова йде про швидкоплинні політичні процеси. Дуже скоро хвиля народного невдоволення затопить вдаваний "острів стабільності" для обраних. Але що далі? Перед нами всіма постане вибір: зберегти людську гідність або вдатися до помсти і втонути в морі ненависті.

Якось я запитав у себе: за яких умов я готовий пробачити нечесних політиків і чиновників? Відповідь прийшла сама собою і це була цитата з Біблії:

"... продай все своє майно і роздай бідним..." – все інше, на мою думку, – фарс.

Мене більше не приваблюють обіцянки посадити бандитів у тюрми чи повернути награбоване. Від гасел про стабільність повіває прохолодою кладовища. Я більше не потребую революцій чи контрреволюцій. Все що мені потрібно – це смирення. Смирення, яке не означає бездіяльність. Навпаки, – це і є та сила, яка здатна змінити світ в ліпшу сторону. Вдатися до агресії – все одно, що визнати власну слабкість. Схоже, дехто з політиків починає розуміти цю аксіому. Сьогодні на свободу вийшов Юрій Луценко. Як зізнався сам політик, за 829 днів у тюрмі він прочитав 300 книжок. Багато думав і аналізував події, які розгортаються в Україні. І ось що він пише:

"Попри обґрунтовану радикалізацію настроїв в нинішній Україні як і в 2004 році, будь – яка іскра насилля вб'є можливість оновлення країни...ненасильницький шлях витискання мафії з влади важчий, але як і у 2004 році – це єдиний переможний шлях". 

Зауважте, це слова людини, яку чинна влада кинула до в'язниці, в якої більш ніж достатньо причин закликати суспільство до радикальних методів боротьби. Але час в тюрмі Юрій Луценко використав сповна. Шлях еволюції, який пройшов політик за 832 дні, інші люди проходять за 10 -15 років, деякі не встигають і за все життя. Очевидно, іншим політикам також варто більше читати. Можливо, саме в книжках вони віднайдуть корисні ідеї здатні об'єднати суспільство? Пошук власної методології духовного та інтелектуального розвитку – це першочергове завдання не лише для політиків, а для кожної людини. Мораль і зрілість думки дарує свободу. Свободу, яку неможливо відібрати, бо вона живе в середині кожного з нас. Моральний авторитет нації архієпископ – емерит УГКЦ Любомир Гузар, який свого часу з християнського співчуття просив Юрія Луценка припинити голодування, нещодавно наголосив:

"Влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного – тільки вбити".

Справді, суспільство без духовних орієнтирів приречене на сліпе блукання манівцями цивілізації. Одним з чинників через які наша країна за різних політичних режимів тупцює на місці і скочується назад – це жага помсти. Політичне фіаско нинішньої влади – практично доконаний факт. Втім, якщо вже за два роки ми побачимо нове шоу – полювання на звіра в заповідних землях Межигір'я, все в цій країні залишиться по – старому. Замість конкретних змін – імітація реформ, замість культури – позолочене сміття, замість чесних політиків – вовки в ягнячій шкурі.

Криза консолідуючих ідей через які громадянське суспільство перебуває в комі – це лише наслідок. Тоді як причина криється в кожному з нас. Там само і ключ до розв'язку проблеми.

Перефразовуючи слова Махатма Ганді скажу так: хочете змінити Україну – почніть з себе.

Мирослав Откович