ПРО АФРИКАНСЬКЕ ПОЛЮВАННЯ І ЧАСИ ЗНАВІСНІЛИХ БЛАЗНІВ

Прочитала на УП статтю Миколи Княжицького, в якій він пояснює, чому опозиціонери пішли з передачі Шустера, і торкається при цьому однієї дуже великої і серйозної проблеми, про яку я зараз саме збираюся написати.

Настали сумні часи, коли політики і всі публічні люди, щоб їх показували по телевізору, змушені робити із себе блазнів, клоунів.

Телебачення, замість того, аби формувати смаки глядачів, підлаштовується під смаки не кращої, але найбільш багаточисельної їхньої частки.

Раніше естрадна співачка виходила на сцену у гарній сукні, і люди слухали її голос. Зараз – мало того, що всі вони зобов’язані бути схожими на повій, ще й мають постійно кривлятися і ставати героїнями якихось жалюгідних скандалів, щоб про них постійно згадувала преса.

І добро б це стосувалося лише персон з шоу-бізнесу. Політики, які за замовчуванням мають бути серйозними людьми, адже в їхні руки ми передаємо державу, потроху теж перетворюються на блазнів.

Причому, коли йдеться про опозицію, то це робиться навмисно. Спочатку опозиціонерів замовчують, не дають їм рота розкрити. «Як таке може бути, - скажуть опоненти, - якщо їх регулярно показують у ток-шоу, які дивиться вся країна?». Так ось, спершу опозицію штучно позбавляють інших каналів зв’язку з народом (наскільки це можливо, звісно – Фейсбук ще ніхто не відміняв), а потім заганяють на ці ток-шоу.

Так африканці полюють на антилоп – женуть їх у загін, який поступово звужується. У найвужчому місці він вливається у ще один маленький загончик, після чого вихід з нього перекривають, луплять тварин по голові і здирають з них шкуру.

Антилопи не розуміють, куди їх женуть, а політики здебільшого розуміють. Але відмовитись від участі в цих ток-шоу не можуть, бо політикам потрібен піар.

На блазнів їх перетворюють поступово. Спочатку, «для затравки», запускають у студію парочку справжніх блазнів, типу Ляшка чи Богословської, які задають тон дискусії. Після чого вся країна – хто зі сміхом, хто з огидою – спостергіає чергове шоу клоунів.

Я от ні разу не політик, але навіть я з цим зіштовхувалась. Якось, наприклад, мене запросили на одне телевізійне ток-шоу і вже у студії запропонували увійти і привітатись – з малознайомими серйозними людьми - щось на кшталт «з революційним привітом!», стиснувши кулак.

Для всього є місце і час. Якщо я зайду до кімнати, де сидітимуть Коханівський, Муха, Лисиця з її мамою, хлопці зі «Свободи» чи з «Патріоту» - то я ще й не так привітатися можу :) Але той, хто вітається так на ток-шоу, виглядає, як мінімум, несерйозно. А я прийшла до студії, щоб казати про серйозні речі, бо жартувати мені є де і з ким.

Коротше, не світить мені стати популярною медіа-персоною :)

Княжицький у своїй статті тисячу разів розшаркується перед Шустером і ні в чому його не звинувачує. Бо він теж політик і йому теж потрібне «вікно у світ».

Вихід із цієї ситуації бачу єдиний: наявність власного ресурсу. І якщо ти не зміг зробити його популярним – то нема тобі чого пхатися у велику політику.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА