На протязi останньої доби я чув чимало звинувачень на свою адресу. І відносно того, що я підтримав нове керівництво телеканалу ТВі, і щодо того, що не підтримав страйк журналістського колективу, і що намагаюся пристосуватися до ситуації, що склалася. Що ж, до таких звинувачень, до витівок провокаторів на свою адресу, до спроб скомпрометувати мою репутацію мені не звикати. Як і не звикати до вимог відповісти, на чиїй я стороні в конфлікті, що розгорівся.

Відповідь ця є простою: я залишаюсь на стороні можливості журналістів - і своєї особистої можливості говорити правду. Це головне, в чому я бачу свою професійну місію. Я дотримувався цієї позиції протягом трьох десятиліть своєї роботи в журналістиці, не раз і не два чув закиди на свою адресу - але людей, які ці закиди висловлювали, давно вже в професії немає. Я пішов з "Независимой газеты", коли її інвестором став Борис Березовський - бо розумів, що перше незалежне видання в Росії перетвориться на рупор прокремлівських кланів. Тоді теж довелося багато чого пережити - після того, як нам вдалося обрати нового головного редактора газети і почати відновлення її доброго імені, відбулося захоплення видання нібито колишнім керівником редакції - а потім ми дізналися, що газета продана.

Я закривав програми на СТБ після загибелі свого редактора, тому що розумів, що не зможу більше говорити правду в ефірі. Я пішов з ICTV, коли зрозумів, що можу бути використаний в черговий кланової війні. Я залишив «Газету 24», коли інвестор відмовився гарантувати її незалежність, що було головною умовою моєї роботи - на щастя, мій відхід огородив редакційний колектив від втручання в його роботу, але не зміг зберегти цей унікальний проект. Я перераховую тільки деякі віхи своєї роботи - а міг би згадати ще десяток подібних обставин - просто тому, щоб пояснити просту річ: мені немає за що триматися. Я захищав - і буду захищати майбутнє ТВі - не заради Володимира Гусинського, Миколи Княжицького, Ігоря Малашенкa, Костянтина Кагаловського - а заради саме цієї можливості: говорити правду. І якщо такої можливості на каналі не буде - і мене на ньому не буде. Думаю, це ясно.

Я не вірю в безкорисливість інвесторів на пострадянському просторі - просто тому, що знаю, що це не більше ніж гарний міф. У цьому сенсі співпраця з Володимиром Гусинським і Костянтином Кагаловським в рамках телеканалу ТВі було для мене прийнятним саме тому, що обидва бізнесмени знаходяться в еміграції - навряд чи ми наші б спільну мову в роки їхньої роботи в Росії, коли у кожного з майбутніх інвесторів ТВі були власні інтереси в цій країні. Але разом з тим я переконаний, що колектив будь-якого каналу повинен працювати не для інвестора, а для глядача.

Природно, мої програми не будуть виходити в ефір до нормалізації ситуації навколо каналу і рішення творчого колективу продовжувати роботу. Але я впевнений, що те, що зобов'язаний зробити будь-який відповідальний керівник телеканалу - це забезпечити журналістам можливість виходити в ефір і розповідати правду про події у країні. А завдання конфліктуючих сторін в бізнес-конфлікті - цивілізовано розібратися між собою, не залучаючи до війни журналістів, які не зможуть замінити собою судових інстанцій та державних органів. Те, що канал виявився заручником багатоповерхових офшорних схем – справжня пастка, закладена його інвесторами. Однак не журналістів у цьому винити.

Зараз багато говорять про унікальний журналістський колектив, який може бути втрачений в результаті цієї ситуації. Я спостерігав за багатьма унікальними колективами, в багатьох працював. І усвідомив одну просту річ: вся унікальність будь-якого журналістського колективу - у рівні чесності, який він може собі дозволити. Якщо говорити правду не вдається - то й ніякий колектив не важливий. Саме тому важливо не збереження унікального колективу, а легітимне продовження правдивої діяльності телеканалу. Якщо це не вдасться - що ж, тоді доведеться замислюватися про інші проекти і формувати новий колектив. На наш вік ще вистачить і важкої роботи, і недоброзичливців, і друзів, і ворогів.

Виталий ПОРТНИКОВ