До дрібниць пам’ятаю 26 квітня 1986 року і багато з того, що було після трагедії. Ліквідатором не числюсь і намірів до того не мав. Будучи першим секретарем парткому обласних організацій і установ (райком партії, що об’єднував близько 200 партійних організацій в установах, які працювали на область) постійно зустрічався з колективами в Києві, а з їх представникамит там, де вони працювали. А працювали вони в зоні. Це були шляховики, медики, пожежники, зв’язківці, енергетики, будівельники, геологи, правоохоронці, працівники культури…

Відряджень не брав принципово, бо поїздки були одноденними, та й не раз бачив, як до боротьби з наслідками трагедії «примазувалися» ті, хто завбачливо готував себе до статусу «жертв». Доводилось і деяких пройдисвітів (в т.ч. тих, хто уникав виконання службових обов’язків) виключати з партії, і звертатись до керівників деяких установ у Києві та у Москві, коли їхні представники намагалися фальшиво пробиватися в «герої».

Також актив організації, апарат комітету займався проблемою вивезення дітей в неуражені райони України.

Пишаюсь, що вручав партійний квиток Герою Радянського Союзу – майору Телятникову.

Вважаю, що тепер треба уважно провести переєстрацію ліквідаторів, щоб не образити жодного справжнього героя і позбутися «липових» ліквідаторів.

Олександр МОРОЗ